Леся чекала саме цих слів. Від того дня, як у родині дізналися про бабусину квартиру, Галина Степанівна бачила в ній не пам’ять і втрату, а ресурс, який чомусь іще не поділили.
— Галино Степанівно, — промовила Леся спокійно. — Квартира поки що юридично не моя. Спадщина оформиться лише після встановленого строку. До цього будь-які заселення й передача ключів — ризик. Крім того, там бабусині меблі, книжки, речі. Вона збирала все це все життя. Це не кімната для вечірок.
Свекруха махнула рукою так, ніби відганяла надокучливу мошку.
— Та кинь ти свої паперові страшилки. Ключі в тебе є? Є. Двері можна відчинити? Можна. Хто там ходитиме й перевірятиме? Поліція під килимком сидить? Маринка тиха, вона тільки переночує. Заодно квіти поллє, пил витре. Тобі ще дякувати треба: нагляд за квартирою буде. Порожнє житло — завжди біда. Прийдуть потім якісь служби, зацікавляться, почнуть запитання ставити.
Леся на секунду навіть замилувалася цією впевненою нісенітницею. У світі Галини Степанівни закон існував лише тоді, коли допомагав тиснути на інших; інакше він перетворювався на «папірці».
— Марина поллє квіти тим самим червоним соком, яким у попередньої господині шпалери освіжила? — тихо запитала Леся.
Назар кашлянув у кулак і втупився в підлогу.
Галина Степанівна напружилася, щоки в неї налилися важким рум’янцем.
— Не смій на дівчинку наговорювати. У кожного бувають помилки. Сім’я для того й потрібна, щоб підтримати, а не рахувати чужі промахи. Я взагалі не розумію, з чого ти драму робиш. Ми не сторонні. Це родинний обов’язок, проста людська допомога.
Вона вже набирала повітря для нової тиради, коли в сумці завив телефон. Галина Степанівна побачила ім’я доньки й із переможним виглядом увімкнула гучний зв’язок.
— Мамо! — з динаміка вдарив плач. — Вона стоїть наді мною й каже, що за дві години все винесе до сміттєвих баків! Мамо, куди мені їхати? Я ж не можу з коробками на вулиці сидіти!
— Не реви, моя хороша, — миттєво пом’якшала свекруха, але погляд її залишився колючим і був спрямований на Лесю. — Ніхто твої речі не викине. Мама все владнає.
— Правда?
— Звісно. Зараз ми тут із Назаром і Лесею домовимося, і ти поїдеш у чудову квартиру в центрі. Велику, зручну. Збирай речі, донечко. Транспорт скоро буде…
