У клубі їх одразу накрило музикою, спалахами й густим повітрям, у якому змішалися парфуми, втома й чуже веселощі. Остап і Олеся не були завсідниками таких місць, але цей вечір здавався особливим. Вони танцювали, сміялися, губилися в натовпі й на якийсь час забували про все, що чекало на них за дверима.
Раніше вони ходили до клубів тільки великою компанією. Там завжди були друзі, спільний шум, чиїсь жарти, можливість відступити вбік і сховатися за звичним колом. Удвох вони опинилися тут уперше. І спочатку це навіть подобалося Остапові: ніхто не заважав йому дивитися на Олесю так, як він мріяв увесь рік.
Потім біля барної стійки з’явився молодий чоловік. Точніше, він стояв там і раніше, але Остап помітив його тільки тоді, коли погляд незнайомця став надто відвертим. Той був п’яний, але одягнений дорого й ретельно: випрасувана сорочка, модні штани, блискучі туфлі. У його позі було щось ліниве й нахабне, ніби він заздалегідь вважав усіх навколо нижчими за себе.
Він дивився на Олесю не випадково. Розглядав її впритул, із кривою посмішкою, від якої в Остапа всередині неприємно похололо. Остап зустрів його погляд і не відвернувся. Незнайомець помітив це, усміхнувся ще ширше й показав грубий жест.
Остап стиснув зуби. Іншого дня він міг би зірватися миттєво, але зараз був один, серед чужого натовпу, без друзів і підтримки. Невідомо, хто прийшов із цим чоловіком, хто стояв за його спиною і чим закінчиться бійка. Остап змусив себе промовчати. Він не хотів, щоб їхня довгоочікувана зустріч перетворилася на скандал.
Але мовчання тільки роздратувало незнайомця. Спочатку він пересів ближче до танцполу. Остап помітив рух і відвів Олесю глибше в зал. За кілька хвилин той знову опинився поруч. Він танцював розмашисто, незграбно, навмисно зачіпаючи людей плечима й ліктями. Кожен його крок ніби підштовхував конфлікт ближче.
Олеся намагалася триматися спокійно, але Остап бачив, як вона напружилася. Незнайомець уже маячив у неї за спиною, то зачіпаючи її ліктем, то ніби випадково наближаючись впритул. У цей момент у Остапа задзвонив телефон. На екрані висвітилося: «Мама».
Під таку музику розмовляти було неможливо. Він скинув виклик, вирішивши передзвонити за кілька хвилин, але телефон одразу завібрував знову. Остап озирнувся, намагаючись знайти тихий куток, і зрозумів, що доведеться вийти назовні. Він повернувся до Олесі, щоб попередити її, — і кров ударила йому в голову.
П’яний чоловік обхопив Олесю ззаду, утримуючи її руками, і тягнувся до її шиї. Вона виривалася, кликала Остапа, намагалася відштовхнути його, але той тримав міцно й усміхався так, ніби все, що відбувалося, було для нього розвагою…
