Вагітність виявилася тяжкою майже від самого початку. Перші виплати пішли на обстеження, продукти, вітаміни, але гроші тримав у себе Остап. Марта раз у раз лежала пластом, її мучили нудота, слабкість і тривога, яку вона не могла пояснити. У біологічного батька дітей виявилася рідкісна група крові, у Марти — негативний резус-фактор, і лікарі постійно говорили про ризики. Більшу частину терміну вона провела на збереженні.
Коли з’ясувалося, що дітей буде троє, майбутні батьки зраділи. Марта ж довго не могла оговтатися. Вона гладила живіт і намагалася уявити, як віддасть трьох малюків чужій жінці й більше ніколи їх не побачить. Одного разу вона навіть спитала, чи не залишать їй хоча б одну дитину. Жінка, для якої вона виношувала дітей, відповіла різко й образливо. Марта потім довго плакала, але мирилася: ці малюки біологічно пов’язані з нею, але за домовленістю мають піти в інший дім.
Остап навідував її дедалі рідше. Марта з подивом розуміла, що рада цьому. Чим довше вона залишалася сама, тим ясніше бачила: поруч із ним її тримала не любов, а безвихідь. Іноді вона сама не вірила, що погодилася на сурогатне материнство. Ніби за неї вирішила інша, налякана жінка без минулого і без дому.
За два місяці до передбачуваних пологів їй повідомили, що біологічний батько, його дружина й родичі загинули в аварії. Ніхто не вижив. Марта сиділа на лікарняному ліжку, тримаючи долоні на животі, і не розуміла, що буде далі. Напередодні їй переказали чергову суму на життя й лікування, але гроші вже зняв Остап.
Вона зателефонувала йому й попросила приїхати. Коли він увійшов до палати, Марта взяла його за руку.
— Лука і вся його родина загинули, — сказала вона. — Дітей забирати нікому. Отже, вони залишаться зі мною. Нам треба думати, як жити далі.
Вона сама розуміла, що знову шукає опору там, де її немає. Але тоді їй здавалося: діти все змінять, змусять їх стати справжньою сім’єю.
Остап відреагував інакше. Він зблід, потім роздратовано пройшовся палатою.
— Тобто виплати не буде? А перервати вже не можна?
Марта дивилася на нього, не вірячи.
— Які переривання? Вони мої. Я скоро народжу. Їх троє, вони й так можуть з’явитися раніше строку.
— Значить, напишеш відмову. Ці діти сироти, і все. Їхні батьки загинули. А ми з тобою потім свою дитину народимо. Або ще знайдемо пару, ти знову виносиш. Можна й цих прилаштувати — люди за новонароджених багато чого готові віддати. У тебе їх одразу троє. Джекпот.
Вона встала з ліжка, хоча тіло було важким і неслухняним, підійшла до нього й ударила по обличчю. Остап миттєво вдарив у відповідь. Марта скрикнула, хапаючись за щоку.
— Думаєш, я надриватимуся, щоб годувати чужих дітей? — процідив він. — Вони мені не потрібні. І ти теж, якщо така розумна.
Він пішов і грошей не повернув. Марта залишилася без коштів, без дому й із трійнею, яка мала з’явитися на світ будь-якої миті. Лікарі знали її становище й не вигнали, залишили під наглядом. Потім була операція, довгий провал без свідомості, слабкі немовлята в кувезах і палата, де Марта лежала, не знаючи, як жити далі.
І ось тепер у коридорі перед нею стояв Даня. Її син. Сам його голос повернув те, чого не змогли повернути лікарі, ліки й місяці очікування. Марта притискала хлопчика до себе, цілувала його волосся й плакала так, ніби разом зі сльозами з неї виходила вся темна порожнеча останніх років…
