У Ярослава Петровича діти вилетіли з машини з радісним вереском і одразу помчали до дворового кота. Рудий злодюжка, легенда дідового двору, умів стягнути сосиску з тарілки й подивитися на жертву так, ніби це вона порушила пристойність.
Батько зустрів їх на ґанку з рушником на плечі.
— Надовго?
— Тату, ходімо в дім. Треба поговорити.
На кухні пахло кропом і свіжим хлібом. Годинник цокав розмірено, по-старечому, не кваплячи й не втішаючи. Роман розповів усе сухо: дружина, коханець, документи, гроші, підозра, що є ще хтось. Ярослав Петрович слухав, не перебиваючи. Потім дістав банку густого вишневого компоту й налив синові повну склянку.
— Квартира твоя?
— Від бабусі. Оформлена на мене.
— Діти на тобі?
— Завжди.
— Отже, тримайся. Зручне життя в неї забирають — чіплятиметься зубами. Але рятувати те, що давно згнило, я тобі радити не стану.
Роман уперше за останні дні відчув, що під ногами є підлога. Батько не ліз у душу, не вимагав «поговорити по-хорошому», не прикривав зраду словами про терпіння. Він просто сидів поруч і був опорою.
Юристка Ірина Гончар приймала у вузькому офісі, де тек було більше, ніж вільного повітря. Вона слухала уважно й швидко робила нотатки.
— Спадкове житло не ділиться. Машина, рахунки, великі покупки — дивитися окремо. Ховати активи не здумайте, усе проводьте чисто, через банк. Збирайте підтвердження щодо дітей: гуртки, лікарі, школа, садок, платежі, листування. Нам важливо показати, хто реально займається побутом.
— Усе це на мені.
— Чудово. І жодних нічних сцен, валіз із балкона, взаємних погроз. Ви спокійний батько, який діє законно. Таким і залишайтеся.
Вона дала номер приватного фахівця. Кирило Черняк виявився сухим чоловіком без зайвих слів.
— Зламів, прослуховувань, проникнення в особисті акаунти не буде, — одразу сказав він. — Тільки спостереження в громадських місцях і фотофіксація. Дасте приблизні маршрути — далі моя робота. Самі ні за ким не бігаєте.
Наступного ранку Дарина зателефонувала по відеозв’язку. На екрані вона стояла на їхній кухні з чашкою кави, свіжа, доглянута, бадьора. Фільтр для гладенької шкіри вона ввімкнути не забула, але програма збилася, і половина обличчя дивно попливла, приліпивши їй кумедний ніс майже до підборіддя. Дарина цього не помітила.
— Як ви там? Я вся у справах, проєкт горить.
Про дітей вона не спитала. Надіслала в камеру повітряний поцілунок і відключилася.
За пів години прийшло повідомлення від Черняка: об’єкт вийшов із дому о 10:40. Жодного бізнес-центру за маршрутом.
До вечора він надіслав фотографії. Дарина сиділа в ресторані навпроти огрядного чоловіка з важким підборіддям. Чоловік передавав їй пакет, вона усміхалася тією усмішкою, якою вміла роззброювати. Черняк підписав: «Мирон Савчук. Оптові поставки. Зустріч не перша».
Роман дивився на знімки у дворі в батька. Максим просив допомогти з велосипедним ланцюгом, Софія показувала спійману жабу. Він прибрав телефон, поправив ланцюг, оцінив жабу як «дуже серйозну особу» і тільки потім сів на сходи.
Ярослав Петрович побіжно глянув на екран.
— Їй не гроші потрібні. Їй потрібні оплески. Один побут тягне, другий подарунки носить, третій в очі дивиться й вірить.
— Ти прямо психолог.
— Доживеш — теж станеш.
Роман набрав Тараса. Той вислухав і довго мовчав.
— Отже, нас троє?
— Схоже.
— Спритно. У неї там, мабуть, таблиця побачень, щоб не переплутати… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
