— Напишемо Савчуку спокійно. Без погроз. Якщо не повірить — надішлемо документи.
Мирон спершу відповів грубо: «У неї складна ситуація, вона розлучається». Після скану свідоцтва про шлюб тон змінився. «Завтра кафе біля складів. Якщо це розіграш, пошкодуєте».
— Суворий, — сказав Тарас.
— Зате тепер слухатиме.
У призначений час Мирон сидів за столиком так, ніби прийшов не розмовляти, а тиснути авторитетом. Перед ним лежали руки, широкі й важкі.
— Папери підробити можна, — сказав він замість привітання. — Люди роками не розлучаються офіційно.
Роман поклав перед ним папку. Тарас мовчки додав свої роздруківки. Мирон гортав, і впевненість повільно стікала з його обличчя. Найдовше він затримався на сімейних фотографіях і банківських рядках.
— Вона мені казала: тільки ти розумієш мою душу, — нарешті промовив він.
— Мені співала, що поруч зі мною нарешті почувається жінкою, а не ломовим конем, — усміхнувся Тарас.
— А мені казала: без твоєї підтримки я б пропала, — додав Роман. — Текст змінюється, схема та сама.
Мирон шумно видихнув.
— Знаєте, що найсмішніше? Вона вдавала з себе особу тонкого смаку. Молюски, каже, обожнюю. Повів у пристойне місце. Вона так захопилася делікатесами, що потім у машині сталася катастрофа. Водієві я за чистку салону платив. А вранці отримав від неї повідомлення про раптове отруєння чимось рідкісним.
— Організм, мабуть, звик до їжі з кіоску біля зупинки, — сказав Тарас. — А тут висока кухня напала.
Мирон криво всміхнувся, але одразу посерйознішав.
— Вона в мене взяла велику суму. Під розписку. Нібито на закупівлю товару.
— Мірятися, хто сильніше влип, не будемо, — зупинив його Роман. — Вона саме цього й чекає: щоб ми зчепилися, а вона вийшла з очима нещасного собаки.
Мирон відкинувся на спинку стільця.
— Гаразд. Який у нас план?… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
