Машину Роман продав за тиждень. Угоду провели акуратно: договір, безготівковий розрахунок, закриття кредиту, залишок на окремий рахунок. Дарина зателефонувала ввечері зі звичною владною інтонацією.
— У суботу мені потрібна машина. Зустріч важлива.
— Я її продав.
У слухавці повисла пауза, потім голос дружини став металевим.
— Ти зовсім береги поплутав? Це спільне майно.
— Я оптимізував сімейний бюджет. Ти теж ухвалювала фінансові рішення одноосібно.
Вона скинула виклик. За хвилину прийшло повідомлення: «Ти перейшов межу». Слідом друге: «Нормальні чоловіки так не чинять».
Роман переслав обидва тексти Ірині. Тарасові Дарина написала майже одразу: «Мій колишній збожеволів, продав машину». Тарас надіслав скрин у спільний чат. Мирон відповів коротко: «Класика».
Їхній маленький штаб зібрався в тому самому кафе. Троє чоловіків і Ірина з важким портфелем. На стіл лягли проєкт позову, роздруківки, розписка, платіжні документи. Усе виглядало не як помста, а як нудна, безжальна бухгалтерія чужої брехні.
— Фінальну розмову краще провести в Тараса, — сказав Роман. — Вона сама попросилася до нього на вечір. Зайде, побачить усіх, отримає папери. Без крику, без рук, без вистави.
— Ридати почне, — попередила Ірина.
— Хустинку дамо, — сказав Тарас. — І продовжимо за протоколом.
Мирон хруснув пальцями.
— Я б їй пару слів сказав.
— Слова — можна, — відповіла Ірина. — Столи ламати не можна. Вам ще претензію підписувати.
На виході Мирон притримав Романа за лікоть.
— Як ти це витримуєш? Я б уже стіни гриз.
— Нерви потім лікуватиму. Зараз важливо, щоб діти не побачили бруду.
У п’ятницю Дарина зателефонувала Тарасові. Він увімкнув гучний зв’язок. Усі троє почули той самий оксамитовий тон — теплий, солодкий, відрепетируваний до бездоганності.
— Я страшенно скучила. Влаштуємо вечір тільки для нас?
— Чекаю, — рівно сказав Тарас… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
