Уранці Ніна Сергіївна поставила перед Анною чорний хліб, сир і аркуш паперу. — Пиши, що в тебе є. Не плач у подушку, пиши. Хто бачив, які документи, хто що казав. У мене директор школи колись так бухгалтерію врятував: не криком, а папірцями.
Анна хотіла заперечити, що в неї немає сил, але Ніна вже розкрила синю папку. Серед розписок лежав договір із торговою галереєю: мама отримала маленьке місце як майстриня із власною колекцією. Нижче Анна побачила пункт: «Передача права користування третім особам без письмової згоди заборонена».
— Ось до нього й підемо, — сказала Ніна.
— Мені не можна ходити, лікарка сказала.
— Тоді поїдемо на таксі. Іноді лежати треба після того, як зробиш головне.
У приймальні керуючого пахло папером, кавою та мокрими куртками. Савчук виявився чоловіком років сорока п’яти, у сірому светрі, без тієї поважності, якої Анна боялася. Він підняв очі від монітора і, побачивши прізвище в договорі, спохмурнів. — Олена Мельник? Вибачте, хіба вона не померла навесні?
Анна ковтнула слину. Сказати «померла» вголос було все ще важко. Вона дістала копію свідоцтва, мамині розписки, фотографії пальт на кухонному столі, де поруч виднівся старий кухоль із відбитою ручкою. Савчук дивився уважно, але обличчя його залишалося закритим. — Бутик зараз оформлений на Кравець. Вона надала подовження договору й заяву від вашої мами про передачу управління.
— Мама вже не могла нічого підписати, — сказала Анна. — Того дня її не було серед живих.
Савчук відкинувся на спинку крісла. У кабінеті стало тихо. І тут телефон Анни піскнув. Повідомлення надійшло з незнайомого номера: «Це Олена з магазину. Вибачте. Я зняла вчора сторіз, не виклала. Там чути, що вона каже». Слідом прийшов ролик із каси: Ірина стояла над Анною, під підбором білів аркуш, а на манекені за її спиною висіло мамине пальто з чужим цінником.
Савчук подивився запис двічі. Потім відкрив скан заяви, яку Ірина приносила місяць тому. Підпис Олени Мельник був схожий, але занадто рівний, ніби його виводила людина, яка намагалася догодити пам’яті, а не руці. Дата стояла через дев’ять днів після похорону. Савчук повільно закрив файл і натиснув кнопку телефону. — Покличте юриста з оренди та старшого охорони. Зараз…
