Назар розповів, що нещодавно перебрався до цього міста і намагається відкрити свою справу: займається металевими конструкціями та ємностями для опалювальних систем. В армії він опанував зварювання і механіку, потім розвивав навички сам, а поки замовлень небагато, підробляє в лікарні для надійності.
Леся слухала і розуміла: він опинився тут не зовсім випадково. Назар не сказав цього прямо, але в його погляді було щось таке, від чого в неї завмирало серце. Він знав, що вона живе десь у цьому місті, і все ж не наважувався шукати її, боячись, що втручання в її життя буде зайвим. Доля сама зіштовхнула їх у лікарняному коридорі, і тепер обоє сиділи поруч, намагаючись не ставити запитання, чому колись дозволили одне одному піти.
Коли Назар ішов, за вікнами вже сірів світанок. Леся провела його до дверей, замкнула замок і відразу згадала Макара. Якби не аварія, та поїздка могла закінчитися зовсім інакше. Вона бачила його погляд перед ударом і тепер розуміла: жодні пояснення більше не допоможуть. Треба було поставити крапку — але в місці, де він не зможе завдати їй шкоди.
Рішення далося не відразу. Увесь ранок Леся ходила квартирою, прислухалася до себе і то переконувала себе, що лікарня — справді безпечне місце, то знову згадувала, як Макар уміє ранити одним поглядом. Вона боялася не лише його злості. Її лякала власна слабкість: раптом він знову заговорить упевнено, знову змусить виправдовуватися, знову переверне все так, ніби винна вона. Але після зустрічі з Назаром у ній з’явилася тонка, майже забута опора. Леся вирішила, що бодай одну розмову має витримати до кінця.
За кілька днів Леся поїхала до лікарні до Макара. Усю дорогу вона подумки повторювала слова, які має сказати, і все одно, увійшовши до палати, відчула, як тремтять коліна. Макар лежав із перев’язаною головою і зафіксованою рукою. У палаті були ще двоє чоловіків, вони грали в настільну гру і майже не звертали уваги на відвідувачку.
— Ну нарешті, — протягнув Макар, побачивши її. — А я вже думав, моя дівчина вирішила, що я загинув, і не прийде.
Леся змусила себе стояти рівно.
— Я прийшла поговорити. Прошу, більше не переслідуй мене. Між нами все закінчилося.
Макар перебив її відразу:
— Ти вирішила кинути мене, поки я в лікарні? Некрасиво, Лесю. Зовсім не по-людськи.
— Це єдине місце, де ми можемо спокійно поговорити. Якщо ти не припиниш, я звернуся до поліції. Я не жартую і більше не хочу мати з тобою нічого спільного.
Він довго дивився на неї примруженими очима.
— Усе сказала? Тепер слухай. Закінчиться між нами тоді, коли я вирішу. Жодна поліція від мене тебе не сховає.
— Навіщо тобі це? — у розпачі спитала Леся. — Невже ти не розумієш, що я більше тебе не люблю? Я вже майже ненавиджу тебе.
— Твої почуття мене мало хвилюють. Моїх достатньо. І потім, це тепер справа принципу. Я не дозволю, щоб наді мною сміялися вдруге. Думаю, ти розумієш, про що йдеться.
Леся зрозуміла. Дарина. Його гордість, його злість, його бажання довести, що від нього не йдуть. У голові металися слова, але жодне не здавалося порятунком. І тоді, не встигнувши обдумати, вона випалила:
— Я зустріла іншого.
Обличчя Макара налилося темною барвою.
— Повтори.
Страх позбавив Лесю обережності. У дитинстві, коли їй було страшно, вона завжди знала: Назар прийде. І тепер його ім’я саме стало для неї щитом, хоча вона ще не розуміла, яку небезпеку цим накликає на нього.
— Я зустрічаюся з іншим. Із другом дитинства. Ми давно любимо одне одного, просто колись розійшлися через обставини. Тому припини. Інакше…
— Що інакше? — голос Макара став металевим.
— Інакше все може погано закінчитися для всіх, — прошепотіла вона, сама не вірячи, що сказала це вголос…
Вийшовши з палати, вона не відразу знайшла дорогу до сходів. Коридор здавався безкінечним, двері — однаковими, запах ліків бив у горло. Леся йшла швидко, але їй ввижалося, що Макар зараз покличе її, і тоді ноги знову перестануть слухатися. Лише опинившись на вулиці, вона зрозуміла, що весь цей час майже не дихала. Повітря здалося грубим і холодним, але саме воно повернуло її до реальності: вона втягнула його на повні груди і раптом усвідомила, яку страшну помилку щойно зробила, назвавши Назара…
