Він вийшов із машини швидко, ніби заздалегідь вирішив не дати їй можливості відступити, і схопив за лікоть.
— Тільки не здумай кричати, — прошепотів він, нахиляючись їй просто до обличчя. — Гірше буде.
І тоді Леся несподівано для самої себе вирішила змінити тактику. Паніка могла його розлютити, а слухняність, можливо, дасть їй час.
— Чому я маю кричати? — спитала вона, намагаючись говорити рівно. — Ми ж наче пара.
Макар примружився.
— Правильно. Тільки ти останнім часом це забуваєш. Сідай. Поговоримо.
Леся вагалася кілька секунд. Вона могла закричати, могла спробувати вирватися, але що далі? Перехожі подивляться, хтось, може, втрутиться, а потім Макар знайде спосіб помститися. І першою під ударом буде мама. Ця думка змусила її слухняно сісти в машину.
Щойно дверцята зачинилися, Макар повернувся до неї.
— То чому ти мовчала? Чому не сказала, що причина твоїх примх — моя колишня?
Леся відчула, як перехоплює подих.
— Я не розумію…
— Розумієш. Сама ж любила говорити, що у стосунках важлива довіра. А сама за моєю спиною зустрічаєшся з родичами Дарини. До речі, звідки ти взагалі про неї дізналася?
— Випадково.
— Випадково, — повторив він із насмішкою. — Гаразд. Можеш не брехати докладніше. Я й так уявляю, що та стара тобі наговорила. Або сама Дарина. А ти, значить, їм повірила, а зі мною поговорити не захотіла. Прикро, Лесю.
Він завів мотор.
— Куди ми їдемо? — спитала вона.
Макар не відповів. Машина різко виїхала на дорогу. Він гнав дедалі швидше, обганяючи попутні автомобілі, надто пізно пригальмовуючи і надто різко повертаючись у ряд. Леся втиснулася в сидіння, пальцями намацала ремінь, але руки тремтіли так, що вона не відразу змогла защепнути замок.
Вона молилася подумки, хоча не знала, які слова треба вимовляти. Нехай сьогодні він тільки відпустить її. Нехай вона вийде з цієї машини живою і цілою. Потім вона піде в поліцію, розповість усе, покаже синець, пояснить про погрози. Ніколи більше не залишиться з ним наодинці. Тільки б зараз сталося щось, що зупинить цю шалену поїздку.
Дорога перед лобовим склом зливалася в сіру смугу. Леся намагалася не дивитися на спідометр, але все одно помічала, як стрімко миготять стовпи й чужі машини. Макар мовчав, і це мовчання лякало сильніше за крик. У ньому не було ні каяття, ні вагання; тільки вперте бажання щось їй довести своєю швидкістю, своєю владою над кермом, над дорогою, над її страхом. Леся втиснула потилицю в сидіння і зрозуміла, що більше не зможе назвати це любов’ю за жодних обставин.
Ледве ця думка встигла оформитися, попереду пролунав страшний скрегіт. Світ ударив її в обличчя, лоб пронизав біль, тіло рвонуло вперед. Кілька митей Леся не розуміла, де верх, де низ, що сталося з машиною і чому навколо такий різкий запах. Потім вона повернула голову і побачила Макара. По його обличчю струмувала кров. Він сидів нерухомо, відкинувшись до підголівника.
Після цього все зникло…
