Усю ніч вона не спала. То вставала, то лягала, підходила до вікна, прислухалася до дихання матері за стіною. Їй здавалося, варто їй заплющити очі — і Макар виконає свою погрозу. Ранок приніс їй зустріч, яка змінила все, хоча сама Леся ще не знала цього.
Вона їхала в невеликому міському автобусі й раптом побачила серед пасажирів ту саму стареньку з двору Дарини. Спочатку Леся не наважувалася підійти. Літня жінка збиралася виходити, і Лесю ніби щось штовхнуло слідом. Вона вискочила на зупинці майже бігом.
— Зачекайте! — гукнула вона.
Старенька обернулася.
— Ви ж бабуся Дарини? Ми бачилися біля вашого дому.
— А, впізнала, — сказала жінка, вдивляючись. — Це ти тоді приходила.
Леся перевела подих.
— Можна вас спитати? Тільки чесно. Я зустрічалася з Макаром. Навіть заміж збиралася. А тепер не знаю, як його позбутися. Він погрожує мені.
Обличчя старенької похмурішало.
— Ох, біда. І тебе угораздило…
— Що між ним і Дариною сталося? Вона не захотіла говорити.
Літня жінка озирнулася, ніби вирішуючи, чи можна вимовляти все це посеред вулиці. Потім тихо, але сердито сказала:
— Наша Даринка теж нікого не слухала. Більше року з ним ходила. А потім він почав її кривдити. Спочатку словом, потім гірше. Вона захотіла піти, а він не відпускав. Стежив, чатував, лякав. Майже як ти зараз розповідаєш. Дарина мовчала, боялася нас тривожити.
Старенька важко зітхнула.
Леся бачила, що говорити їй важко. Літня жінка то стискала ручку сумки, то поправляла хустку, ніби кожен спогад був скалкою, яку доводиться витягати наново. У її голосі не було ні цікавості, ні бажання переповісти чужу біду заради розмови. Було тільки втомлене, гірке знання, яким діляться неохоче, але все ж діляться, якщо це може когось урятувати.
— Потім вона зустріла Марка. Він спортсмен, боксом займається, серйозний хлопець. Дарина ніби ожила. Макар спочатку притих, ніби змирився. А потім обманом заманив її до себе і вчинив так підло, що й згадувати не хочеться. Сказав ще, ніби зробив їй «подарунок на прощання». Вона знову мовчала. Тільки коли дізналася, що чекає дитину, зізналася.
Леся слухала, не відчуваючи ніг.
— З Марком вона тоді розійшлася, боялася, що він дізнається і вб’є Макара. Його могли б посадити, спорт би скінчився. А Марко все одно дізнався. Але не покинув її. Сказав, що дитину прийме як свою. А Макар потім теж пронюхав про вагітність і прийшов до дому. Я якраз вийшла, ніби серце підказало. Побачила, як він до Дарини чіпляється. Викликала допомогу, сказала, що хуліган біля дому крутиться і людей лякає. Не знаю, наскільки це на нього подіяло, але більше він у нас не з’являвся.
— Що ж мені робити? — ледь чутно спитала Леся.
Запитання прозвучало майже по-дитячому, і Леся сама почула в ньому безпорадність. Ще недавно вона вважала себе дорослою, готовою до шлюбу, здатною сперечатися з матір’ю і розпоряджатися своєю долею. Тепер же стояла перед чужою бабусею на тротуарі й чекала, що та назве простий вихід. Але простого виходу не було. Будь-яка дорога вела через страх, тільки залишатися на місці означало дати Макарові ще більше влади.
— Іди в поліцію. Розкажи все: і погрози, і переслідування. Такому місце не поруч із дівчатами. Шкода, Дарина тоді не написала заяву. Вона й досі його боїться.
Старенька ще якийсь час лаяла Макара, потім схаменулася, що запізнюється у справах, і, прощаючись, міцно стиснула Лесину руку.
— Рятуйся, дівчинко. Поки не пізно.
Леся подякувала їй і пішла вздовж тротуару, майже нічого перед собою не бачачи. У голові звучали уривки розповіді, один страшніший за інший. Вона не встигла пройти й кількох кроків, як поруч різко просигналила машина. Леся здригнулася всім тілом. Біля узбіччя стояв знайомий автомобіль, а за кермом усміхався Макар…
