Після того дня Леся намагалася зустрічатися з Макаром якомога рідше. Вона посилалася на заняття, втому, практику, головний біль. Але відмовки не допомагали. Він чекав її біля дому, з’являвся біля навчального закладу, дзвонив у найнезручніші хвилини, ніби перевіряв, де вона і з ким. Поступово Леся почала розуміти: він не просто ревнує, він стежить. Її життя стискалося до маршруту, на якому будь-якої миті могла з’явитися його машина.
Вона почала заздалегідь продумувати кожен рух: де звернути, з ким вийти після занять, до якого магазину зайти, щоб не йти порожнім двором самій. Телефон більше не був звичайною річчю — він перетворився на джерело тривоги. Коли екран загорявся ім’ям Макара, у Лесі хололи пальці, а якщо вона не відповідала, страх не зникав, а тільки густішав. Вона вже знала: мовчання він теж вважатиме викликом.
Одного разу він знову почав умовляти її піднятися до нього в квартиру. Леся відмовилася, він наполягав, і в ній раптом прорвалося все накопичене.
— Я більше так не можу, Макаре. Ти ж сам бачиш, що між нами нічого не складається.
— Що саме не складається? — спитав він, примружившись. — Я бачу тільки те, що ти ні з того ні з сього почала від мене віддалятися. Хотілося б зрозуміти, хто тебе намовив.
— Ніхто. Ми справді різні.
— І тільки зараз ти це зрозуміла? Раніше тобі наче подобалося, що я не такий, як твої правильні знайомі.
Заперечити було важко. Лесі й самій було боляче визнавати, що саме ця груба сила колись її привабила. Вона сприймала її за надійність, за здатність захистити. Тепер же бачила перед собою не захисника, а людину, яка сама стає небезпекою.
Не раз вона хотіла сказати йому про Дарину. Хотіла кинути в обличчя, що знає про дитину і про ту жінку, яку він залишив у страху. Але щоразу язик ніби кам’янів. Вона вже бачила, як швидко він виходить із себе, і боялася уявити, що буде, якщо зачепити його минуле.
Минув майже місяць. Макар робив вигляд, ніби їхні стосунки тривають, а її холодність — тимчасова примха. Зрештою він знову заговорив про весілля.
— Заяву подамо зараз, — міркував він, сидячи за кермом, — а поки черга дійде, ти своє навчання майже закінчиш. Усе само збіжиться.
— Ні, — сказала Леся. — Я не готова виходити за тебе заміж.
Він повільно усміхнувся.
— Знову нова причина? Тепер роботу спочатку хочеш знайти? Чи матуся-вчителька все-таки вирішила не пускати тебе за поганого хлопця?
— Не чіпай мою маму. І перестань так її називати.
Слова вирвалися голосніше, ніж вона хотіла. Леся сама злякалася власної сміливості. Макар уважно подивився на неї.
— Отже так. Завтра подаємо заяву. Ти починаєш готуватися до весілля. Я досить довго йшов у тебе на поводу.
— Навіщо тобі це? Ти ж бачиш, я не хочу.
— Зате я хочу. Навіть більше, ніж раніше. Мені подобаються перешкоди. Потім сама подякуєш.
— За те, що змушуєш мене робити те, чого я не хочу?
— Ти просто сама не розумієш, чого хочеш. Швидко розлюбити не можна. Значить, є причина. Або кажеш її зараз, або припиняємо цю розмову.
Леся стиснула пальці так сильно, що нігті вп’ялися в долоні. Вона майже вимовила ім’я Дарини, але встигла зупинитися.
— Причина в тому, що я нарешті побачила тебе справжнього. І я не стану твоєю дружиною. Між нами все скінчено. Прийми це, будь ласка.
Вона потягнулася до ручки дверцят, але дверцята виявилися заблокованими. Леся різко обернулася. Макар дивився на неї з недоброю усмішкою.
— Тебе треба весь час тримати під контролем, інакше починаєш робити дурниці. Я ж казав: від мене просто так не йдуть. Обирай. Або знову стаєш слухняною і робиш, як я сказав, або…
Він витримав паузу. Леся відчула, як серце провалилося кудись униз.
— Або постраждає твоя матуся.
— Що ти кажеш? — прошепотіла вона.
— Те, що чуєш. Не слухатимешся — вона одного дня не повернеться додому після другої зміни. Зникне разом зі своїми зошитами. Учителів я з дитинства терпіти не можу, але що вдієш, якщо одна така скоро стане ріднею.
Лесю затрусило. Вона намагалася зрозуміти, лякає він її чи справді здатен на таке. Але з його обличчя неможливо було прочитати жарт.
— Не тремти, — сказав Макар уже м’якше і торкнувся її плеча. — Ти тільки перестань упиратися, і все буде добре. Будеш найщасливішою дівчиною на світі. Я для тебе все зроблю.
Леся сиділа нерухомо. Вголос вона нічого не відповіла, але всередині виникла думка: щастя не може пахнути страхом…
Коли Макар нарешті відвіз її додому, вона піднялася сходами так тихо, ніби боялася розбудити не матір, а власний жах. У ванній довго тримала руки під холодною водою, хоча вони не були брудні. Потім дивилася на своє відображення і не впізнавала обличчя: бліді губи, напружені вилиці, очі людини, яка все ще живе колишнім життям лише зовні. За стіною кашлянула Галина Степанівна, і Лесю пронизала думка, що тепер її помилка може коштувати біди не лише їй самій…
