Першим із натовпу крикнув чоловік біля огорожі:
— Не чіпайте їх!
До нього долучилися десятки голосів. Люди підняли телефони, журналісти спрямували камери на сцену. Охоронці опинилися під поглядами тисяч свідків і відступили.
Ярина дісталася Олесі, обхопила її й заридала. Дівчинка не опиралася, але не відповіла на обійми. Вона стояла нерухомо й дивилася поверх материного плеча на Григорія.
— Донечко… жива… — повторювала Ярина.
Старий знову підняв мікрофон.
— Ви всі бачите: мати впізнала дитину. А Роман Гнатюк має відповідати не перед власною охороною, а перед законом.
Голова адміністрації почав задкувати до бічних сходів. Біля проходу вже з’явився Вепр із перев’язаним обличчям і божевільним поглядом. Вибух зачепив його уламками, але вцілілі охоронці встигли вивезти його головною дорогою.
— Забрати їх! — гаркнув він.
Однак поліцейський підрозділ біля кордонів несподівано розвернувся не до сцени, а до будівлі адміністрації та сектора почесних гостей. Із натовпу вийшли четверо чоловіків у непримітних пальтах. Рухалися вони спокійно й точно, наче довколишній хаос було враховано заздалегідь.
Двоє підійшли до Гнатюка.
— Романе Даниловичу Гнатюк, вас затримано.
— Хто ви такі? — він зірвався на крик. — Я голова адміністрації! Це провокація!
Один із чоловіків показав посвідчення.
— Вашу охорону усунуто. Не чиніть опору.
Ярина підвела заплакане обличчя.
— Він усе знав! — крикнула вона. — Олеся народилася хворою, і він сказав, що дитина зруйнує його кар’єру. Я погодилася віддати її… я боялася його, боялася ганьби…
— Замовкни! — просичав Гнатюк.
— Усі свідчення буде записано окремо, — сухо сказав офіцер.
Вепр спробував прорватися до сходів, але спецпризначенці перехопили його. За кілька секунд він уже лежав обличчям на сцені із заведеними за спину руками.
Григорій дивився на те, що відбувалося, не розуміючи, чому операція почалася саме тепер і звідки оперативна група знала досить, щоб утрутитися.
Один з офіцерів підійшов до нього.
— Григорій Остапович Кравченко?
— Так.
— Нам знадобляться ваші свідчення та знайдені документи. Але спершу дівчинку оглянуть лікарі.
— Звідки ви дізналися?
Офіцер поглянув на Олесю, потім на Сивого.
— Тарас Мельник надіслав нам архів із координатами хатини, записами розмов і відомостями про перевезення. Матеріали надійшли вночі. Поки фахівці перевіряли записи, встановлювали особи й оформлювали затримання, ви вже прямували до площі. Оперативна група встигла прибути до початку свята.
Григорій заплющив очі. Отже, Тарас не лише затримав погоню. Ще до останньої дороги він устиг зробити так, щоб правда дісталася тих, хто міг перетворити її на докази…
