Після його відходу Софія подзвонила юристові. Андрій попросив не об’єднуватися з кредитором для тиску на Вадима, але погодився вивчити листування й договори.
Додому Софія приїхала раніше за чоловіка. Вона відчинила сейф, зібрала договір дарування, свідоцтво про народження Богдана, нотаріальні папери й запасні ключі. Копії паспорта зникли, хоча раніше там лежали два примірники.
Задзвонив телефон. Наталія говорила нарочито весело.
— Ти завтра о котрій приїдеш? Я знайшла торт і прикраси.
— Привітаю тебе пізніше. На роботі проблеми.
— Ти сердишся, що я приїхала на дачу раніше?
— Сюрприз не вдався. Буває.
— Вадим згадав покупця на квартиру. На мою думку, пропозиція вигідна. У його компанії скоро з’явиться велике замовлення.
— Звідки ти знаєш?
— Випадково почула. Я бажаю вашій родині добра.
— Тому радиш вкласти все у фірму, про яку нічого не тямиш?
— Він твій чоловік. Хіба йому не можна довіряти?
Софія подивилася на порожнє місце в сейфі.
— Я подумаю.
— Тільки не зволікай. Такі покупці швидко зникають.
Наталія повторила слова Вадима майже дослівно. Софія відвезла папери до банку й поїхала до матері. Богдан збирав конструктор на килимі.
— Ти залишишся в нас? — спитав він.
— Сьогодні ні. Завтра приїду.
— Вадим дзвонив. Велів нікому не показувати малюнок будинку до оплати покупцем.
— Більше не говори з ним про квартиру. Це вирішать дорослі.
Хлопчик кивнув, але тривожно подивився на матір. За зачиненими дверима кухні Софія показала лист і коротко переказала почуте.
Мати опустилася на стілець.
— Залишайся тут. Просто зараз.
— Якщо зникну, Вадим знищить документи.
— А якщо зрозуміє, що ти знайшла конверт?
— Буду обережна.
— Квартиру купували для тебе й Богдана. Я оформила дарування до весілля, щоб ніхто не міг претендувати на житло.
— Він хоче, щоб я сама продала її й передала гроші фірмі.
Мати обійняла доньку.
— Тоді не віддавай йому більше нічого. Навіть довіри.
Близько дев’ятої Софія повернулася додому. Вадим чекав на кухні. Перед ним лежала синя папка.
— Де ти була?
— Відвезла Богданові речі.
— Син має жити з нами.
— Йому подобається в бабусі.
Вадим розкрив папку.
— Тут згода на продаж і договір позики. Підпишеш зараз — завтра рієлтор почне оформлення.
Софія сіла навпроти. За договором вона мала передати компанії майже всю вартість квартири на три роки. Забезпечення повернення не було. Можливість вимагати гроші достроково обмежувалася.
— Чому позика нічим не забезпечена?
— Так простіше.
— Для кого?
— Для родини.
— Тут немає графіка платежів.
Вадим забрав аркуш.
— Гроші залишаться в нас.
— Після переказу вони належатимуть твоїй компанії.
— Не читай мені лекцій.
— Я перевіряю документ, який маю підписати.
Він підвівся й підійшов до вікна.
— Литвиненко дав строк до понеділка. Якщо я не заплачу, він подасть позов. Постачальники зупинять роботу. Ти можеш урятувати фірму одним рішенням.
— Значить, готельного контракту немає?
Вадим обернувся.
— Він з’явиться, коли закриємо старі борги.
— Уранці ти казав інакше.
— Я не хотів лякати тебе подробицями.
— Ти збрехав.
Софія закрила папку.
— Мені потрібен час.
— Його немає.
— Шукай інше джерело.
Вадим уперся долонями в стіл.
— Борги чоловіка можуть стати проблемою дружини. Якщо компанія впаде, кредитори доберуться до сімейного майна. Вигідніше вкласти квартиру добровільно, ніж потім розплачуватися за чужими рішеннями.
Погроза прозвучала буденно.
— Сьогодні я нічого не підпишу. Візьму документи на роботу й перевірю.
— Папка залишиться тут.
— Тоді угоди не буде.
Вадим кілька секунд дивився на дружину, потім відсунув папери.
— Гаразд. До завтра.
Софія віднесла папку до спальні. Пізніше вона замкнулася у ванній, сфотографувала кожен аркуш і відправила Андрієві.
На екрані з’явилося повідомлення від Наталії: «Нам треба зустрітися. Без Вадима. Я розповім правду».
За мить текст зник, але Софія встигла зробити знімок екрана. Слідом надійшло інше повідомлення: «Забудь. Я помилилася».
Вона вимкнула світло й прислухалася. За дверима хтось стояв. Ручка повільно опустилася. Софія не встигла сховати телефон, коли двері до ванної прочинилися…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
