— Ти довго? — спитав Вадим.
Вона повернула кран.
— Змиваю маску.
Чоловік зазирнув усередину, затримав погляд на синій папці біля пральної машини й усміхнувся.
— Сподіваюся, ти не вирішила вивчати договір серед ночі.
— Уже вивчила.
— І?
— Там надто багато запитань.
— Уранці розберемо.
Він зачинив двері, але не пішов. Тінь залишалася під порогом ще кілька секунд. Софія дочекалася, поки кроки стихнуть, сховала телефон у кишеню халата й повернулася до спальні.
Вадим лежав із заплющеними очима. Папку він поклав на тумбочку зі свого боку. Жінка не стала сперечатися. Усі сторінки були сфотографовані, а Андрій отримав копії.
До світанку Софія майже не спала. У голові повторювалася видалена фраза Наталії: «Я розповім правду».
Подруга злякалася й відступила. Однак перший порив міг виявитися важливішим за подальше мовчання. Уранці Вадим поводився так, ніби нічної розмови не було.
Він поставив перед дружиною каву й посунув папку.
— Підпиши хоча б згоду на підготовку угоди.
— Покупця я не бачила, ціну не обговорювала.
— Вікторія все організує.
— Хто така Вікторія?
На мить він завмер.
— Фінансова консультантка. Я згадував її.
— Уперше чую.
— Значить, забув.
Вадим сів навпроти.
— Соню, ми вісім років одружені. За цей час я жодного разу не просив тебе про серйозну допомогу.
Софія згадала, як оплачувала оренду його офісу, давала гроші на обладнання й минулої зими закрила заборгованість перед робітниками.
— Ти хочеш отримати все, що в мене є.
— Квартира пустує.
— Там живуть орендарі.
— Їх попередять.
— Сьогодні я нічого не підпишу.
Він повільно відсунув чашку.
— До вечора передумаєш.
Коли двері за чоловіком зачинилися, Софія написала Наталії: «Учора ти хотіла зустрітися. Сьогодні о 12. Кафе навпроти твоєї роботи».
Відповідь надійшла за 10 хвилин: «Добре. Одна».
Софія переслала листування Андрієві. Юрист подзвонив одразу.
— Не обіцяйте їй захисту й не вимагайте документів погрозами. Слухайте. Диктофон увімкнути можете, раз самі берете участь у розмові.
— А якщо вона попередить Вадима?
— Після зустрічі приїжджайте до мене. Далі вирішимо за змістом.
Наталія сиділа за дальнім столиком. Світле волосся було зібране простою заколкою, обличчя здавалося змарнілим. Перед нею стояла неторкнута чашка кави.
— Ти прийшла, — промовила вона.
— Говори.
— Спершу скажи, чи була ти вчора на дачі.
Софія зняла пальто.
— Була.
Наталія закрила обличчя долонями.
— Значить, ти все чула.
— Достатньо.
— Я помітила відчинені задні двері. Потім знайшла шматок тканини на цвяху. Такий самий колір був у твого жакета.
— Чому написала вночі?
— Хотіла розповісти. Вадим приїжджав до мене. Перевіряв комору, подвір’я, сусідню ділянку. Потім зажадав мій ноутбук. Я сказала, що залишила його на роботі.
— Навіщо він йому?
— Там листування.
Софія поклала телефон на стіл.
— Почни з того дня, коли у вас усе почалося.
Наталія судомно зітхнула.
— Три місяці тому. Він приїхав лагодити насос. Ми випили кави, потім Вадим почав скаржитися. Казав, що ти живеш лише роботою, не помічаєш його й залишишся в шлюбі заради Богдана. Я знала, що це неправда. І все одно дозволила себе переконати.
— Не перекладай на нього власний вибір.
— Не буду. Я зрадила тебе. Жодні слова цього не виправлять.
— Що він запропонував?
— Вадим сказав, що хоче дізнатися, чи дадуть вам іпотеку на заміський будинок. Обіцяв піти від тебе до мене.
— А зразок підпису?
— Я сфотографувала договір, який ти оформляла для моєї клініки. Він запевняв, що банк звіряє дані.
— Ти хотіла вірити.
— Так.
— Коли дізналася про поруку? — спитала Софія.
— Учора на дачі. До того думала, що ти добровільно вкладеш гроші.
— Ти допомагала вмовляти мене.
— Допомагала.
— І чекала, коли ми розійдемося.
Наталія опустила очі.
— Він обіцяв поїхати зі мною після угоди.
— Ти вірила людині, яка обманювала дружину в тебе на очах.
— Тепер не розумію, як могла.
— Розумієш. Правда має гірший вигляд за будь-яку вигадану причину…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
