— От і все, — сказав Мирон, витягуючи телефон із кріплення. — Ні заспокійливих крапель, ні ночівлі на дивані, ні швидкої. Практична психологія в домашніх умовах.
— Ти неможлива людина, — розсміялася Дарина й підійшла до нього. Сміх вийшов нервовий, але справжній. Вона поцілувала його в щоку, колючу після робочого дня. — Я майже повірила в рекламні контракти й сімейні сервіси. Що ти їй узагалі підсунув?
Мирон розкрив папку.
— Інструкцію від пилососа, гарантійний талон від мікрохвильовки й схему складання стійки. На вигляд дуже переконливо.
Дарина знову засміялася, але за мить усмішка сповзла. Вона подивилася на зачинені двері. Надто вже правдоподібно прозвучала материнська трагедія про подароване житло.
— Мироне, а якщо вона справді віддала квартиру Лілії? Їй же тепер нікуди йти. Сумніваюся, що Лілія зрадіє матері з валізами.
Мирон поставив штатив до стіни й почав спокійно розшнуровувати кросівки.
— Вона нічого не віддала.
Дарина завмерла.
— Тобто?
— Не встигла. Я вчора говорив із Лілією. Мама вирішила взяти нас на переляк. Хотіла, щоб ми повірили: назад дороги немає. У них запис у юридичній конторі тільки завтра вранці. Папери ще не підписані.
Дарина мовчки дивилася на нього кілька секунд.
— Отже, вона збрехала, щоб ми її пожаліли й залишили?
— Саме так. Спочатку закріпитися тут, переночувати, зайняти спальню. Потім спокійно з’їздити й оформити все остаточно. А далі спробуй вистав літню матір, у якої вже немає власного кута. Схема проста, але робоча. Головне — встигнути перенести провину на тих, хто не хотів брати участі в чужій угоді, і прикритися словами про обов’язок перед матір’ю.
Мирон пройшов на кухню, налив води й випив майже залпом. Дарина дивилася на нього з тим подивом, який приходить після сильної сварки, коли раптом розумієш: поруч із тобою людина встигла побачити на три кроки далі.
— Зараз мама повернеться до себе зла й налякана, — продовжив він. — Лілія завтра почне тиснути, щоб іти підписувати. А мама після нашої маленької вистави зрозуміє, що без квартири стане зручною здобиччю для будь-кого. Навіть для улюбленої доньки. Жодної угоди не буде. Її сьогодні налякали не ми, а її власний план, тільки показаний під яскравим світлом.
Дарина повільно провела долонею по волоссю. Злість іще тремтіла всередині, але поруч із нею вже піднімалося полегшення.
— Ти все вигадав за ті кілька хвилин?
— Основне — за три. Решту часу шукав мікрофон.
Вона похитала головою. Мирон не просто захистив їхній дім, не підвищивши голосу й не розбивши жодної чашки. Він змусив чужу нахабність розвернутися назад і вдарити туди, звідки вона прийшла…
