Наступного дня сталося майже те, що Мирон і передбачав. Тамара Григорівна прийшла на зустріч похмура, з підібганими губами й рішучістю більше нікому не віддавати в руки власне життя. Лілія спочатку усміхалася, потім м’яко вмовляла, потім почала дратуватися. Коли мати відмовилася підписувати документи, працівники юридичної контори почали ніяково переглядатися. Незручність повисла над столом так густо, що навіть Лілії довелося на мить замовкнути.
Тамара Григорівна заявила, що без свого кута залишатися не можна: навіть близькі швидко починають вважати чужі метри своїми. Лілія спалахнула, назвала матір недовірливою, невдячною й жорстокою. Тихого оформлення не вийшло. Вийшла гучна сімейна сварка, після якої квартира залишилася за колишньою господинею, а Ліліїна мрія про красиве життя за чужий рахунок розсипалася просто там…
Увечері телефон Мирона задзвонив. На екрані висвітилося ім’я сестри. Він подивився на Дарину, всміхнувся й увімкнув гучний зв’язок.
Лілія навіть не привіталася. Вона відразу обрушила на них звинувачення: вони налаштували матір, налякали її, зірвали угоду, завжди заважали й заздрили. Слова летіли швидко, зло, ображено. Дарина послухала кілька секунд, потім узяла телефон у чоловіка, присунула до нього свій смартфон і промовила напрочуд м’яко:
— Лілечко, говори голосніше й чіткіше. Ми якраз записуємо новий випуск. Спонсорам сподобалася лінія про ображену родичку. Ти не проти, якщо твій монолог піде в прямий ефір?
У слухавці відразу стало тихо. Потім почулися короткі панічні гудки.
Лілія більше не телефонувала.
Штатив після того вечора так і залишився в спальні, у кутку. Спочатку Дарина бурчала, що він заважає проходити. Потім одного разу повісила на нього сукню, щоб відпарити, і неохоче визнала: річ корисна. Тепер чорна стійка нагадувала їм про день, коли сімейна нахабність натрапила на лампу, мікрофон і людину, яка вміла вчасно натиснути неіснуючу кнопку запису.
