— Спочатку документи в нотаріуса, Марто, — сказав Богдан таким тоном, ніби йшлося не про чужу власність, а про розклад вечері. — Потім уже все інше. Не тягни, мама й так на взводі.
Він розгладив комірець і подивився на дружину поглядом людини, яка заздалегідь призначила себе єдиною розсудливою в кімнаті. Марта сиділа за столом і розмішувала давно охололий чай. Ложечка дзвеніла об чашку, відраховуючи секунди чужої самовпевненості.
Ця світла двокімнатна квартира з вікнами на південний бік дісталася Марті не випадково. Батьки роками відкладали гроші, відмовляли собі у відпочинку, брали підробітки, закривали борги й знову накопичували, аби єдина донька не поневірялася по орендованих кутках. Тут пахло новим ремонтом і тією стійкістю, яку родина здобуває лише довгим напруженням.
Богдан переїхав сюди лише пів року тому. Разом із ним в’їхали великі плани, гучні міркування про майбутнє, коробка рибальського спорядження, банки спортивного харчування і три пари однакових джинсів, розрізнити які міг тільки він. Перші місяці побут тримався рівно: вони звикали одне до одного, сперечалися через дрібниці, мирилися, облаштовували шафи. Усе змінилося, коли з’явилася його мати, Галина Степанівна, зі своїм, як запевняв Богдан, бездоганним рішенням квартирного питання.
— Нотаріус буде після того, як гроші опиняться в мене на рахунку, — рівно відповіла Марта й узяла з вазочки вівсяне печиво. — Ми ж про все домовилися. Твоя мама продає будинок, переказує мені суму, що дорівнює половині того, що мої батьки вклали в квартиру. Я повертаю ці гроші їм, щоб вони закрили борги за ремонт дачі. Після цього Галина Степанівна займає другу кімнату, а я оформлюю половину квартири на тебе. Не навпаки.
Богдан сплеснув руками так різко, що ледь не зачепив фікус на підвіконні. Фікус узагалі жив із ним у стані холодної війни: Богдан недолюблював усе, що вимагало уваги й не приносило негайної вигоди.
— Тобто своїй родині ти не віриш? — протягнув він, уже заздалегідь образившись. — Будинок продано, покупці ключі забрали. Мама сидить серед вузлів і коробок. Папери підпишемо зараз, а гроші вона перекине пізніше. Там банки, комісії, якісь затримки, ти ж розумієш. Навіщо між рідними влаштовувати бухгалтерію?
Марта відкусила печиво. Сухе, крихке, воно виявилося дуже доречним: поки вона жувала, можна було не вимовляти вголос ті вислови, які вже тіснилися на язиці.
— Між рідними, Богдане, якраз і тримають слово. Якщо переказ завис, значить, ми чекаємо, доки він пройде. Побачу цифри в застосунку — візьму паспорт і поїдемо оформляти частки.
— Меркантильна ти, — кинув він, викладаючи головний аргумент із виглядом людини, якій вдалося спіймати супротивника на страшному злочині. Нижня губа в нього вип’ятилася майже по-дитячому. — Мама заради нас зривається з місця, де все життя прожила. Будинок чужим людям віддала. А ти через папірці тут характер показуєш.
Він різко відвернувся, пішов у спальню й грюкнув дверима так, що здригнулася рамка з фотографією на полиці. Марта не ворухнулася. Двері були дорогі, з доброго дерева. Зламає — сам оплачуватиме ремонт…
