Тамара Григорівна закліпала. Її очі метнулися до лампи, потім до дротів, потім до обличчя сина. Штатив тепер нагадував їй не робоче обладнання, а великого чорного павука, що розправив лапи просто біля столу.
— Що означає заробити? — спитала вона вже не так упевнено.
— Мамо, ти ж у курсі, що Лілія намагається розкрутити блог, — бадьоро почав Мирон, дістаючи з папки аркуші. — Косметика, поради, красиві кадри, вся ця історія. Я подумав: чим ми гірші? У нас матеріал сильніший. Справжня героїня. Характер, голос, енергія.
Він вставив вилку в розетку й натиснув вимикач. Біле світло кільцевої лампи вдарило Тамарі Григорівні в обличчя. Вона заплющилася й замахала руками.
— Ти що робиш? Прибери це негайно! Я осліпну!
— О, чудово, — захоплено сказав Мирон. — Одразу емоція, жест, нерв. Мамо, у тебе рідкісний талант: за кілька хвилин зіпсувати настрій людям, які просто хотіли спокійного вечора. Ти бачиш пил там, де його немає, і трагедію в будь-якій тарілці супу. Таке не можна тримати в сім’ї безкоштовно, це треба виводити на аудиторію.
Дарина притулилася до одвірка й прикусила губу. Сміятися було рано. Мирон уже увійшов в образ і явно збирався йти до кінця.
— Завтра поговорю з хлопцями, які запускають сімейні реаліті в соцмережах, — продовжував він. — Назва поки робоча: «Свекруха без прикрас». Або «Мама приїхала назавжди». Може, ще придумаємо краще. З твоєю енергетикою тебе одразу помітять. Ти ж не граєш, мамо, ти живеш так, ніби кожна тарілка супу зобов’язана пройти сімейний суд.
— Хто помітить? — майже пошепки спитала Тамара Григорівна.
Мирон підійшов, дістав маленький петличний мікрофон і спритно причепив до коміра її кофти. Вона сіпнулася, але він уже встиг протягнути дріт за спинку стільця.
— Не сіпайся, звук потрібен чистий. Глядач має чути кожне слово. Особливо коли ти кажеш, що народила сина й ночей не спала.
— Зніми зараз же! — свекруха схопилася за мікрофон. — Ти що собі дозволяєш?
— Тримай план випуску, — Мирон сунув їй у руки аркуші. — Сьогодні пробний запис. Дарина підпише згоду як господиня локації, їй відсоток за майданчик. Камери поставимо в коридорі, на кухні й біля шафи. Жодної постановки, тільки життя. Вранці критикуєш сніданок. Удень шукаєш пил. Увечері хапаєшся за серце, коли я не видаю гроші на манікюр.
Тамара Григорівна дивилася на аркуші, ніби перед нею був документ невідомою мовою.
— Який манікюр? Які камери? — прохрипіла вона.
— Хороші камери. Професійні. У мене все під рукою. Потім наріжемо короткі ролики: ти кажеш, що капусту нашатковано без поваги до віку, м’ясо жорстке, чай рідкий, кіт невихований, невістка безсердечна. Головне — не повторювати одну й ту саму претензію п’ять разів поспіль. Аудиторія любить розвиток образу…
