Перший нищівний удар припав точно в щелепу Льода. Це був жорсткий, акцентований гак збитими кісточками, від якого в тиші камери виразно пролунав гидкий хрускіт кістки, що ламалася. Блатний відлетів до стіни, мов ганчір’яна лялька, і безвольно сповз по бетону на підлогу. Коли він спробував підвестися, Богдан з розмаху вдарив його важким черевиком по ребрах — один раз, потім другий і третій. Лід захрипів від нестерпного болю й скорчився в позі ембріона. Побачивши це, Дніпро з відчайдушним риком кинувся на Коваля, але досвідчений злодій зреагував блискавично. Короткий, гарматний удар кулаком просто в сонячне сплетіння миттєво вибив із нападника весь дух.
Дніпро зігнувся навпіл, судомно хапаючи ротом повітря, а Богдан безжально вчепився в його волосся й з силою вгатив обличчям об бетонну стіну. На всі боки бризнула гаряча кров із розтрощеного носа. Коваль повторив удар, і пролунав черговий нудотний хрускіт кісток, що ламалися. Здоровенний амбал із глухим стогоном гепнувся на підлогу поруч зі своїм спільником, але для Богдана це був лише початок. Він узявся методично й холоднокровно бити повалених ворогів, завдаючи точних, вивірених ударів по ребрах, руках і обличчях. Він навмисне уникав сильних ударів у голову, бо не планував убивати цих покидьків.
Його метою було жорстоко покалічити й назавжди зламати їх. Коли скавучущий Лід спробував інстинктивно закрити голову руками, Богдан перехопив його праву руку й безжально вивернув її в ліктьовому суглобі, насолоджуючись вологим хрустом і несамовитим вереском жертви. Дніпро тим часом лише жалюгідно хрипів, тримаючись за переламані ребра, тоді як із його перетвореного на криваве місиво обличчя на підлогу стікали багряні струмки. Екзекуція тривала невблаганно: минуло п’ять хвилин, потім десять. Богдан зовсім не квапився, вкладаючи в кожен свій удар біль за скривджену доньку брата, за свою священну клятву й за світлу пам’ять загиблого друга.
Його руки були по лікоть у чужій крові. Покалічені Лід і Дніпро лежали на підлозі, видаючи лише тихі, жалібні стогони, остаточно припинивши будь-які спроби опору. Вони лише судомно хрипіли, благаючи свого ката зупинитися. Коваль важко нахилився до понівеченого Льода й промовив гранично тихим, заспокоєним голосом: «Тепер ви точно знаєте, чия вона донька». Потім він із почуттям виконаного обов’язку випростався на весь зріст і бридливо витер закривавлені кулаки об свою тюремну робу, залишивши на тканині широкі темні сліди. У цю мить за дверима камери гулко загуркотіли важкі кроки чергової зміни охорони.
Відведений йому час сплив. Богдан незворушно лишився стояти на місці, покірно чекаючи своєї долі. Залізні двері з гуркотом розчинилися, і всередину вдерлися троє захеканих наглядачів. Майор Суховій, начальник тюремного режиму, який очолював їх, миттєво оцінив жахливу картину: двоє ув’язнених лежали на підлозі в калюжах власної крові, а Коваль спокійно стояв біля стіни із закривавленими руками. Майор брудно вилаявся крізь зуби: «Коваленко, обличчям до стіни, живо! Руки за голову, швидко!» Богдан мовчки підкорився наказу, відвернувся до стіни й завів руки за потилицю.
Охоронці грубо, але професійно обшукали його й защепнули на зап’ястях тугі сталеві браслети, після чого поспішно вивели в довгий коридор. Двоє наглядачів, що лишилися, схилилися над покаліченими блатними й по рації терміново викликали бригаду тюремних медиків. Коваля під конвоєм відвели до одиночного ізолятора — крихітної, сирої камери розміром три на два метри, де були лише жорсткі нари, параша в кутку й маленьке ґратоване віконце. Знявши з нього кайданки, конвоїри мовчки грюкнули сталевими дверима на всі засуви. Богдан повільно опустився на нари й уважно подивився на свої руки: збиті в кров кісточки вже вкрилися підсохлою кіркою.
У його душі не було ані краплі жалю за скоєне. Він зробив саме те, що був зобов’язаний зробити як чоловік і як вірний друг, і його обов’язок перед Дмитром було чесно виконано. Приблизно за годину до ізолятора прийшов тюремний лікар — літній, стомлений чоловік, який надивився на своєму віку безліч подібних кривавих розбірок. Він мовчки, без зайвих запитань оглянув збиті руки авторитета, рясно залив рани шипучим перекисом водню й туго перебинтував кисті. Потім він звично виміряв арештантові артеріальний тиск, який виявився очікувано підвищеним, але не критичним для його віку. Лікар зробив відповідні записи в медичній картці й так само мовчки пішов.
Ніч у холодному карцері минула на диво спокійно. Богдан лежав на нарах, невідривно дивлячись у потріскану стелю, і всі його думки були зайняті лише Альонкою. Він гадав, чи дізнається вона про те, що саме сталося в сорок сьомій камері? Звісно, дізнається, адже будь-які новини на зоні поширюються швидше за лісову пожежу. Що вона подумає про його вчинок? Чи зможе вона правильно зрозуміти, заради чого він пішов на такі крайні заходи? Старий злодій щиро сподівався на її розуміння, адже рідна донька Дмитра Морозенка просто зобов’язана була все зрозуміти.
Настав похмурий ранок сімнадцятого березня, неділя. Тишу карцеру порушив брязкіт дверей, що відчинялися, і всередину зайшов оперативний співробітник, капітан Левченко — молодий, амбітний офіцер років тридцяти п’яти. Він по-господарськи всівся на хиткий табурет навпроти Богдана й демонстративно розкрив свій службовий блокнот. «Ну що, Коваленко, давай розповідай, що саме вчора сталося в сорок сьомій камері?» — почав він допит. «Ми просто розмовляли по душах», — незворушно відповів Богдан.
«Просто розмовляли, значить? У Холоденка зламана щелепа у двох місцях і рука вивернута із суглоба, а в Дніпрова множинні переломи ребер, розтрощений ніс і тяжкий струс мозку. І ти називаєш це простою розмовою?» — саркастично хмикнув капітан. Богдан і далі вперто мовчав, свердлячи поглядом обшарпану стіну. Левченко не вгавав: «Ці двоє вже написали офіційні пояснювальні, у яких стверджують, що просто невдало впали. Причому обидва, цілком випадково й одночасно, та ще й у порожній камері без меблів. Ти серйозно думаєш, що я повірю в цю маячню?»
«У що ти там віриш — це зовсім не моя справа», — огризнувся Коваль. «А ти хоч розумієш, старий, що за це тобі неминуче додадуть новий строк? Стаття за побиття й завдання тяжких тілесних ушкоджень — це плюс три-чотири роки до твого строку як мінімум! Замість того щоб улітку вийти на волю, ти просидиш тут до двадцять сьомого чи двадцять восьмого року!» «Я все чудово розумію», — спокійно парирував Богдан. Капітан здивовано відкинувся на спинку стільця й почав уважно, майже зі співчуттям вивчати старого зека.
«Але заради чого все це? Ти ж стріляний горобець, тобі до дзвінка лишалося всього чотири місяці. Навіщо було так безглуздо ризикувати своєю свободою?» Богдан повільно повернув голову й подивився на молодого оперативника холодним, пронизливим поглядом. «Я зробив це за злодійськими поняттями, але тобі, начальничку, цього ніколи не зрозуміти». «А ти все ж спробуй мені пояснити», — не здавався Левченко. «Не збираюся я нічого пояснювати. Іди звідси й пиши свій рапорт, писарчуку», — відрізав Коваль. Капітан задумливо постукав ручкою по столу, розуміючи, що вибити зізнання з цього залізобетонного старого не вийде.
Він мовчки встав і покинув карцер, голосно грюкнувши залізними дверима. Богдана протримали в ізоляторі три доби, після чого очікувано перевели до ШІЗО — штрафного ізолятора, де умови були на порядок жорсткіші. Камера там була крижана, мізерну баланду видавали лише раз на день, а на прогулянку відводилося не більш як п’ятнадцять хвилин. Призначений строк покарання в ШІЗО становив п’ятнадцять діб, але Коваль переносив усі тяготи з філософським спокоєм, благо подібний досвід був для нього далеко не першим. Тим часом жорстоко побиті Лід і Дніпро опинилися на лікарняних ліжках тюремного медблоку.
Лід провалявся в палаті цілий тиждень: його понівечена рука була закута у важкий гіпс, а зламана щелепа намертво скріплена металевим дротом. Дніпро пробув на лікуванні ще довше — два тижні, бо його зламані ребра небезпечно зачепили легеню, спричиняючи пекельний біль при кожному вдиху. І той, і другий уперто продовжували зберігати мовчання, як риба об лід. На всіх безкінечних допитах вони твердили завчену легенду: впали самі, перечепилися, ніхто не винен. Оперативники тиснули на них, залякували й погрожували, але блатні стояли на своєму. За злодійськими поняттями стукати ментам — це найстрашніше западло, навіть якщо тебе покалічили цілком заслужено.
Будь-яке необережне слово проти законного злодія означало б для них вірну смерть на території будь-якої зони, і Лід із Дніпром чудово це усвідомлювали. Втім, адміністрація колонії прекрасно розуміла справжній стан речей і без їхніх жалюгідних зізнань. Камера була надійно замкнена ззовні, а численні свідки з числа охорони чудово бачили, як Коваля виводили звідти з закривавленими по лікоть руками. Проти Богдана негайно порушили нову кримінальну справу за тяжкою сто одинадцятою статтею — умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. Слідча машина з брязкотом рушила з місця…
