Новина про жорстоку розправу розлетілася по всій колонії зі швидкістю звуку. Зеки активно обговорювали, як Коваль самотужки порвав двох блатних за те, що ті посміли розпускати руки в бік медсестри. Спочатку багато хто дивувався: навіщо старому авторитету було так ризикувати заради чужої, сторонньої баби? Але невдовзі по бараках просочилася достовірна інформація про те, що ця дівчина насправді є рідною донькою його загиблого близького брата. Після цього всі розрізнені пазли миттєво склалися в єдину, логічну картину: злодій у законі захистив зганьблену честь доньки свого друга.
За всіма неписаними арештантськими поняттями Коваль учинив абсолютно правильно й справедливо. Його і без того високий авторитет серед зеків злетів до небувалих висот. Незабаром смотрящий Чорний через своїх перевірених людей передав Богданові важливу звістку: увесь злодійський світ цілком і повністю на його боці. Братва вже підключила найкращих адвокатів і почала чинити негласний тиск на слідство, щоб максимально зам’яти цю справу або хоча б звести можливі наслідки до мінімуму. Коваль сприйняв цю новину зі звичним спокоєм і не просив ні в кого вдячності, вважаючи, що саме так усе й має бути в правильному світі.
За тиждень відсидки в ШІЗО Богдана офіційно викликали на допит до слідчої. Це була жінка середніх років у строгих окулярах, із вельми холодним і відстороненим виразом обличчя. Вона монотонно ставила чергові запитання по суті порушеної справи, на які Богдан відповідав підкреслено односкладово: «Нічого не пам’ятаю, нічого не знаю, мене там узагалі не було». Слідча лише важко зітхала й скрупульозно протоколювала його відповіді, чудово розуміючи, що жодного щиросердого зізнання від цього матерого вовка вона не доб’ється. Обвинувачення доводилося вибудовувати виключно на непрямих доказах і сухих медичних висновках.
Альонка дізналася про те, що сталося, вже наступного дня після інциденту від своїх балакучих колег по лікарні. Їй у всіх барвах розповіли про те, як Коваленко звіряче побив двох ув’язнених у закритій камері. Почувши це, дівчина смертельно зблідла, але нелюдським зусиллям волі змусила себе не подати виду й продовжила виконувати свою роботу, ніби нічого не сталося. Але всередині в неї все буквально переверталося від жаху й усвідомлення того факту, що ця кривава бійня сталася саме через неї.
Вона виразно розуміла, що дядько Богдан пішов на цей страшний злочин, щоб захистити її честь, свідомо ризикуючи своїм швидким звільненням і свободою загалом. У її душі одночасно вирували величезна вдячність, пекуче почуття провини й крижана тривога за долю старого авторитета. За два томливі тижні, коли Богдана нарешті випустили з холодного ШІЗО, Альонка офіційно запросила в начальства дозвіл на проведення позапланового медичного огляду ув’язненого Коваленка. Дозвіл було отримано, і їхня зустріч відбулася в стінах знайомого медкабінету. Опинившись із ним наодинці, Альонка щільно зачинила за собою двері.
Вона довго дивилася в очі Богдана, і по її обличчю було видно, що вона насилу стримує сльози, які підступають. «Дядьку Богдане… заради Бога, скажіть, навіщо ви пішли на такий страшний крок?» — тремтячим голосом запитала вона. Богдан дивився на неї цілком спокійно й умиротворено: «Це був мій святий обов’язок. Багато років тому я дав клятву твоєму батькові завжди захищати тебе». «Але ж тепер через мене вам додадуть величезний строк!» — у розпачі вигукнула дівчина. «Це зовсім неважливо. Найголовніше в цьому житті — що з тобою все гаразд, і тепер жодна мразота на цій зоні не посміє навіть глянути в твій бік».
Почувши ці слова, Альонка не витримала: самотня сльоза скотилася по її блідій щоці, вона зробила поривчастий крок уперед і міцно обійняла старого злодія — уперше за всі минулі довгі роки. Богдан на мить завмер від несподіванки, а потім дуже обережно, боячись завдати болю, обійняв дівчину у відповідь. Він фізично відчував, як сильно тремтить її крихке тіло. «Дякую вам величезне, дядьку Богдане. Дякую за те, що ви для мене зробили», — прошепотіла вона крізь сльози. Коваль нічого не відповів, лише мовчки гладив її по волоссю так ніжно, як рідний батько гладить свою найдорожчу дитину.
Настав квітень двадцять четвертого року, і слідство у резонансній справі Богдана Коваленка йшло повним ходом. Прискіплива слідча по крихтах збирала необхідну доказову базу. До справи підшивалися медичні висновки про тяжкі травми Холоденка й Дніпрова, офіційні показання чергових охоронців, які виявили побитих зеків, і докладні рапорти начальника режиму. Однак головна проблема полягала в тому, що прямих свідків самої бійки просто не існувало, а потерпілі Лід і Дніпро й далі вперто твердили свою завчену байку про випадкове падіння, категорично заперечуючи провину Коваля.
Проте слідство не збиралося відступати, спираючись на значний обсяг непрямих доказів. Невдовзі до захисту Богдана підключилися двоє вельми досвідчених і дорогих харківських адвокатів, які спеціалізувалися виключно на складних кримінальних справах. Їхні послуги щедро оплатили вірні люди Коваля з волі — його старі бойові товариші, які чудово пам’ятали всі його колишні заслуги й свято шанували злодійське братство. Необхідну суму грошей миттєво виділили з общака. Найняті адвокати одразу взяли бика за роги й почали активно тиснути на численні процедурні порушення під час слідства.
Вони блискуче апелювали до того факту, що горезвісна сорок сьома камера не була обладнана системою відеоспостереження, а чергова зміна охорони не спромоглася зафіксувати точний час входу потерпілих до приміщення. Крім того, медичне освідування побитих було проведене з грубими порушеннями й недопустимою затримкою. Хваткі юристи чіплялися до кожної дрібниці, знаходячи все нові й нові тріщини у фундаменті обвинувачення. Слідча злилася й огризалася, але професійні захисники не відступали ні на крок.
Паралельно з офіційним юридичним захистом велася активна робота по негласних кримінальних каналах. Могутній злодійський світ чинив потужний, хоч і невидимий тиск на хід розслідування. У хід ішли старі, перевірені зв’язки, вплив на корумпованих чиновників у владних структурах і послуги тих людей, які колись сильно завинили перед кримінальними авторитетами. У потрібні кабінети надходили правильні телефонні дзвінки з недвозначними натяками на те, що кримінальну справу проти Коваля необхідно якнайшвидше закрити або хоча б звести вирок до жалюгідного мінімуму.
Посил був гранично ясний: старий законник учинив абсолютно правильно за всіма злодійськими поняттями, захищаючи жіночу честь і пам’ять друга, і такі справедливі вчинки не повинні каратися великими тюремними строками. Наприкінці квітня цей масований тиск нарешті приніс свої очікувані плоди. Слідча отримала негласну, але дуже жорстку вказівку згори: припинити форсувати події й спробувати знайти взаємовигідний компроміс із захистом. Вона, будучи розумною жінкою, чудово розуміла, що ця справа набула надто сильного політичного забарвлення, і намагатися посадити такого впливового злодія в законі на великий строк собі дорожче.
Почалися складні, закулісні торги через адвокатів Богдана. Тим часом покалічені Лід і Дніпро нарешті виписалися з тюремного медблоку. Лід ходив територією зони з рукою в масивному гіпсі, а його зламана щелепа хоч і зрослася, але набула помітної, потворної кривизни. Дніпро сильно накульгував на одну ногу, а його травмовані ребра відгукувалися пекельним болем при кожному глибокому вдиху. Від гріха подалі адміністрація перевела їх до іншого барака, розташованого на максимальній відстані від Коваля. Тепер вони поводилися тихіше води, забившись у найтемніший куток.
Їхній колишній, роздутий авторитет було знищено вщент. Уся зона чудово знала, що ці нахабні вискочки отримали по заслузі, і тепер до них ставилися з відвертою зневагою, як до опущених невдах, які сунули свого носа куди не слід. Одного разу до них непомітно підійшов кремезний хлопець від смотрящого Чорного й передав останнє, дуже жорстке попередження: якщо вони хочуть вийти з цієї зони живими, то зобов’язані назавжди забути про існування медсестри. Їм було сказано, що якщо хтось із них хоча б раз посміє кинути в її бік косий погляд, наступного дня їх знайдуть мертвими в стічній канаві.
Лід і Дніпро мовчки й покірно закивали головами, усвідомивши, що в них більше не лишилося права на помилку. На початку квітучого травня слідство вийшло на свою фінішну пряму. Стараннями спритних адвокатів первісне обвинувачення вдалося перекваліфікувати на значно м’якшу статтю. Замість заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю в документах тепер фігурувала шкода середньої тяжкості, що автоматично знижувало можливий додатковий строк із трьох-чотирьох років до максимум двох. Але захисники на цьому не заспокоїлися й продовжили агресивно тиснути на слідство, розмахуючи відсутністю прямих доказів і явними суперечностями в показаннях потерпілих…
