На початку квітня Богдан повів мене до матері, яка жила в сусідньому дворі. Я вибрала найсуворішу сукню й усю дорогу намагалася вгамувати хвилювання. Раїса Григорівна зустріла нас у бездоганно прибраній квартирі, де стіл був накритий так ретельно, ніби чекали на офіційний прийом. Її усмішка залишалася ввічливою, але холодний уважний погляд наче заздалегідь вишукував у мені вади.
Розмова з перших хвилин перетворилася на допитування. Майбутня свекруха хотіла знати все про мою родину, освіту й роботу. Почувши, що інститут лишився незакінченим, а я заробляю прибиранням, вона підтиснула губи й поцікавилася, чи маю намір усе життя мити чужі підлоги. Богдан одразу зупинив її, спокійно нагадавши, що наші плани ми визначатимемо самі.
Дорогою назад я зізналася, що не сподобалася його матері. Він відповів, що Раїса Григорівна давно вважає себе єдиною людиною, здатною вибрати синові відповідну дружину, але вирішувати за нього не зможе. Невдовзі ми справили невелике, але веселе весілля. Після нього чоловік влаштував сюрприз — поїздку до моря, на яку відклав гроші потай від мене.
Море я побачила вперше й кілька днів жила з відчуттям, ніби потрапила до доброї казки. Повернувшись, ми знову взялися до роботи й майбутнього. Богдан вступив на заочне відділення технічного інституту, вирішивши все-таки стати інженером. Я збиралася поновитися в педагогічному, але невдовзі дізналася, що чекаю дитину.
Ми обоє хотіли дітей, хоча розраховували трохи пожити вдвох. Чоловік обійняв мене й без вагань сказав, що впораємося. На його прохання я пішла з фірми, оскільки щоденний контакт із сильними засобами міг зашкодити малюкові. Богдан брав додаткові зміни, повертався змученим, але жодного разу не дав зрозуміти, що вважає мене тягарем.
Мені було боляче бачити, як увесь тягар ліг на його плечі. У відповідь він повторював, що будь-які труднощі тимчасові, якщо вдома на нього чекають. Тривога відступала ненадовго, однак поруч із Богданом хотілося вірити в краще. Ми уявляли, як маленька квартира наповниться дитячим сміхом, а решта проблем із часом вирішаться.
Раїса Григорівна зустріла звістку про вагітність стримано. Коли народився Максим — міцний світловолосий хлопчик, напрочуд схожий на батька, — вона приїхала на виписку, але взяти онука відмовилася, сказавши, що боїться його впустити. Богдан же з першого дня виявився уважним батьком. Він купав сина, ходив із візочком і вставав уночі, навіть якщо вранці мала бути зміна…
