На зворотному шляху сестри сиділи поруч на задньому сидінні, не випускаючи рук одна одної. За вікнами пропливали голі дерева й сірі дахи. Андрій міцно тримав кермо, відчуваючи, що тепер відповідає не лише за напрямок машини.
Дім зустрів їх запахом пилу й незвичною тишею. Дарина затрималася на порозі.
— Тут жила мама?
— Так. Я майже нічого не змінював після її відходу.
Андрій зняв із вішалки шарф Оксани, провів пальцями по м’якій тканині й повів дівчаток у сад. Вітер розгойдував сухі стебла. Кілька побурілих пелюсток іще трималися на них, але від колишнього білого цвітіння майже нічого не лишилося.
— Навесні лілії піднімуться знову, — пояснив він. — Оксана вірила: квіти повертаються, якщо не позбавляти їх світла.
Дарина торкнулася сухої пелюстки й уперше всміхнулася. Пізніше всі троє сиділи за кухонним столом і їли простий суп. Мар’яна довго мовчала, а потім запитала:
— Ти сердишся, бо мама приховувала нас?
Андрій відклав ложку.
— На неї — ні. Я злюся на себе за те, що не помічав, де вона знаходила сенс і кому була потрібна.
Андрій влаштував дівчаток у кімнаті, що раніше правила за бібліотеку Оксани. Уночі він стояв за дверима й слухав рівне дихання сестер. Уперше після смерті дружини тиша в домі не здавалася йому порожньою.
Перед сном Дарина поклала хустинку з блакитною вишивкою поруч із подушкою, а Мар’яна кілька разів перевірила, чи замкнені вхідні двері. Андрій помітив це, але ні про що не спитав. Він залишив у коридорі світло й повернувся до себе лише тоді, коли кроки в бібліотеці стихли. Обережність дівчаток нагадувала йому, що одного запрошення до теплого дому замало: довіра не виникає від обіцянок, її доведеться підтверджувати щодня.
Вранці надійшло повідомлення від Олесі. Їй удалося дізнатися, що Роман Кравченко живий і працює зварювальником на заводі біля річкового порту. Андрій перечитав ці рядки кілька разів. Зустріч із колишнім водієм лякала його, але відмовитися від неї означало знову сховатися за власним мовчанням.
За день він зупинився перед іржавими заводськими воротами. Із цехів долинав гуркіт металу, у повітрі висіли гар і різкий запах заліза. За розсипом зварювальних іскор Андрій побачив високого чоловіка із запалими щоками й посивілими скронями. Роман підвів голову, упізнав відвідувача й завмер…
