Того ж вечора Марта зателефонувала матері. Тамара Петрівна вислухала її мовчки. У слухавці шипіла сковорідка: мати смажила рибу, і це побутове потріскування чомусь повернуло Марті відчуття опори.
— Доню, — нарешті промовила Тамара Петрівна тим спокійним голосом, після якого сперечатися зазвичай було марно, — ти в мене розумна, але іноді надто хочеш вірити людям. Нормальний продавець не віддає ключі від будинку, доки не отримав усю суму. Якщо будинок справді продали, гроші в неї вже є. Якщо грошей немає — значить, десь захована гнила хитрість.
Марта мовчала, дивлячись на темне вікно, в якому відбивалася її власна кухня: чашка, фікус, бліде обличчя.
— Жодних нотаріусів, — додала мати жорсткіше. — Стій на своєму. Нехай твій Богдан хоч меблі від злості гризе. Квартира куплена нашими грошима, і дарувати половину під обіцянки ніхто не буде.
Після розмови Марта ще довго тримала телефон у долоні. Слова матері були неприємно прості. Ситуація була зшита білими нитками, які рвуться при першому натягу…
Але їй хотілося розібратися до кінця, не залишаючи місця ні сумнівам, ні майбутнім докорам у підозрілості.
Наступного дня вона зустрілася зі шкільною подругою Оксаною. Та працювала помічницею юриста в конторі нерухомості й знала про сімейні битви за квадратні метри більше, ніж багато хто дізнається за все життя. Вони сіли в пекарні за рогом. Пахло ваніллю, гарячим тістом і міцною кавою.
Марта розповіла все без зайвих прикрас: продаж будинку, обіцяний переказ, раптовий дублікат ключів, дубовий гарнітур, тиск Богдана, його розмови про довіру. Оксана слухала, не перебиваючи, лише іноді піднімала брову й постукувала нігтем по картонному стаканчику.
— Подруго, це навіть не рідкість, — сказала вона нарешті й усміхнулася без веселощів. — Тебе намагаються обвести навколо пальця під соусом сімейної любові.
— Але ж вона обіцяла гроші, — тихо заперечила Марта, хоча сама вже чула, як слабко це звучить.
— Обіцяла — не означає переказала. Ти підпишеш дарування або схожий папір, у реєстрі з’явиться запис, що Богдан володіє половиною, і все. У власній квартирі ти станеш сусідкою чоловіка та його мами. А якщо він як власник захоче вселити туди Галину Степанівну, у тебе почнуться ранкові концерти, шафи в коридорі й вічні розмови про те, що квартира тепер спільна…
