У призначений день Андрій прийшов до клініки до смішного напруженим. Поки він сидів у кімнаті очікування, час ніби сповільнився. Будь-який звук змушував його підводити голову, а думки змінювали одна одну з такою швидкістю, що зосередитися не вдавалося. Чому ніс свербить так сильно? Чому ніхто зі знайомих не чхає так часто? І що, як за дріб’язковою скаргою ховається причина, про яку він навіть не здогадується?
Андрій кілька разів переконував себе, що даремно прийшов. Йому хотілося піти й знову спробувати перетерпіти нездужання. Але спогад про розмову в ресторані втримував його на місці. Без огляду він не міг повернутися на кухню, а отже, цього разу відступати було нікуди.
Коли його нарешті запросили до кабінету, Андрій сів навпроти лікаря й докладно описав усе, що відбувалося. Лікар виявився доброзичливою людиною. Він не висміяв скаргу й не виявив роздратування, а вислухав пацієнта, ставлячи лише ті запитання, які допомагали зрозуміти характер симптомів. Його рівний голос зменшив тривогу Андрія.
Після розмови лікар запропонував оглянути носовий хід. Він узяв спеціальний інструмент і обережно почав обстеження, намагаючись помітити бодай невелике запалення чи ушкодження. Андрій сидів нерухомо, стримуючи подих і чекаючи, що причина виявиться одразу. Здавалося логічним, що такий сильний свербіж має залишати видимий слід.
Однак огляд не показав нічого незвичного. На доступній ділянці не було явного подразнення, помітного набряку чи іншої причини постійного чхання. Лікар очікував побачити сторонній предмет, який торкався б слизової й діяв як подразник, але носовий хід виглядав цілком нормально. Він повторив огляд, затримуючись на кожній ділянці, однак пояснення, як і раніше, не знаходилося…
