Після цього у квартирі оселилася затяжна, липка напруга. Остап вирішив тиснути не криком, а образою. За вечерею він сидів над тарілкою так, ніби перед ним лежала не їжа, а доказ чужої жорстокості. Зітхав, колупав виделкою макарони, дивився у вікно й чекав, коли Ярина сама почне розмову.
Вона не починала. Тоді починав він.
— Ми сім’я, — говорив він протяжно, майже з докором. — У сім’ї мають бути спільні цілі. Мама вже всім сказала, що переїжджає. Уявляєш, який вона тепер матиме вигляд перед сусідами?
Ярина наливала собі чай, ставила чайник на місце й тільки після цього відповідала:
— Скаже, що передумала. Це простіше, ніж вимагати в мене квартиру.
— Ти стала зовсім кам’яна. Заради чоловіка можна було б хоч раз поступитися.
— Поступитися — це поїхати не в той магазин, який мені зручний. Віддати твоїй матері житло за мої гроші — це вже не поступка, а саморуйнування. Остапе, не випробовуй моє терпіння. Ще один вечір у такому дусі, і розмова про розлучення перестане бути теорією.
Він відвертався, сопів, удавав, що страждає шляхетно й мовчки. У глибині душі Остап був певен: дружина просто опирається за звичкою. Трохи натиску, трохи жалю, трохи материнських сліз — і вона втомиться. Так він звик бачити будь-які сімейні суперечки: спочатку жінка обурюється, потім мириться з тим, що «так треба».
Мирослава Павлівна думала точнісінько так само, тільки діяла гучніше. Вона вже не питала, чи може розраховувати на квартиру. Вона її вибирала. Дзвонила Ярині до клініки, де та працювала адміністраторкою і з ранку до вечора тримала в руках розклад лікарів, нервових пацієнтів і десятки дрібних проблем.
— Запам’ятовуй адресу, — командувала свекруха в слухавку. — Будинок недалеко від центральної вулиці, другий поверх, лоджія широка. Туди я ящики з розсадою поставлю. Завтра після обіду дивимося.
— Дивіться, — відповідала Ярина, відмічаючи перенесення запису в журналі. — Мені це навіщо?
— Як навіщо? Гроші ж твої.
Ярина вимикала виклик без злості, майже машинально. На роботі їй вистачало болю, паніки, претензій і людей, упевнених, що їхня терміновість важливіша за чужий час. Але свекруха відрізнялася від них одним: вона вже не просила й навіть не торгувалася. Вона жила у вигаданій реальності, де чужі накопичення перетворилися на її право, а спротив Ярини був лише тимчасовою перешкодою…
