Ярина справді замовкла, але зовсім не тому, що здалася. Вона перестала витрачати сили на суперечку, яку протилежна сторона сприймала як торг. Квартиру для батьків вона знайшла заздалегідь: невелику, світлу, у тихому кварталі, де поруч були парк, магазини, зупинка й поліклініка. Кімната з широким вікном, акуратна кухня, чистий під’їзд, спокійні сусіди — не розкіш, а можливість жити без протікаючого даху й нескінченних поїздок до лікарів.
Продавець поспішав переїжджати. Чоловік був ввічливий, утомлений, без бажання роздувати ціну й вести довгі переговори. Але чекати місяць він не міг. Якби Ярина спершу офіційно розлучилася, угода пішла б до інших покупців. А такого шансу для батьків вона втрачати не збиралася.
Юридичний бік вона продумала холодно й уважно. Купи вона житло на себе, поки шлюб ще не розірваний, Остап із матір’ю неодмінно спробували б учепитися в цю покупку. Почалися б суди, папери, докази походження грошей, розмови про «справедливість» і нескінченні спектаклі Мирослави Павлівни. Ярина не хотіла залишати їм навіть тонкої шпарини…
