Наступним був дзвінок кур’єрові: Оксана оформила термінову доставку дубліката ключів від квартири на вокзал, до приїзду Людмили Андріївни. Ключі знайшлися в сумці Віктора ще вранці, коли вона шукала запальничку; тоді вона їх непомітно й витягла. Третій номер належав компанії вантажоперевезень.
— Добрий день. Треба терміново вивезти меблі й речі. О третій годині дня? Підходить. Тільки пришліть хлопців дужчих: шафа стара, важка.
Повернувшись, Оксана виявила на барній стійці зі штучного каменю свекрушині сковорідки. За давниною вони годилися у свідки царю Гороху, а нагар перетворював їхню поверхню на рельєфну карту Місяця. З холодильника цю виставку оглядав Барсик. Від такої зневаги молоко, мабуть, згорнулося б іще в закритому пакеті.
— Галино Вікторівно! — медовим голосом покликала Оксана. — Мені з нашого садового центру телефонували. У них сьогодні розпродаж, пенсіонерам задарма роздають елітні яблуні й аґрус. Тільки за годину все закінчиться. Я б з’їздила, але речі самі себе не спакують.
«Задарма» увімкнуло свекруху, наче електричний розряд оживив Франкенштейна. Вона кинула сковорідку; очі спалахнули жадібним блиском.
— Елітні? Безкоштовно?! За них на ринку по 3000 правлять! Це куди їхати, далеко?
— На протилежний кінець селища. Таксі я вже викликала й оплатила, ось, — Оксана показала телефон. — Біля воріт стоїть. Там водій зачекає, скільки треба. Паспорт беріть і поспішайте, поки не розібрали…
Галина Вікторівна накинула куртку, всунула ноги в черевики, залишивши шнурки незав’язаними, і рвонула до хвіртки. З таким стартом їй упору було претендувати на олімпійський п’єдестал. Тільки п’яти блиснули. Оксана грюкнула дверима й покликала нагору:
— Артеме, Лізо, Кириле! Усі вниз, швидко!
Син спустився неохоче, витягуючи навушники. Слідом розсипом збігли двійнята з деталями конструктора.
— Ма, що за двіж? — Артем похмуро розглядав шафу. — Саркофаг фараона нам привезли? Ми справді в ту комірчину поїдемо? Бабуся вже командує. Мені інтернет збиралася відключати: випромінює він, бачте.
— Ні, сину, лишаємося. Наш дім нікому не дістанеться, — сказала Оксана, закачуючи рукави тонкого кашемірового светра. — Але робота зараз є. Візьми дорожню сумку, склади татові на тиждень джинси, пару светрів, зубну щітку, улюблене горнятко. Він так скучив за міським затишком і метро під вікнами, що вирушить до мами у службове відрядження — перевіряти, наскільки там дружно й весело. Лізо, вам із Кирилом банки назад по коробках розкласти. Обережно…
