— Своя картопля — чудово. Без нітратів, корисна. Вікторе, сонечко, чого ж ти раніше не поділився таким геніальним задумом? Ми б підготувалися.
Чоловік шумно видихнув; полегшення відразу змінило його обличчя.
— Та сюрприз хотів! Збирайся, я на вечір уже вантажне таксі замовив, коробки перевеземо.
— Прекрасно. — Голос Оксани струменів шовком, під яким ховалося сталеве лезо. — Тоді збігай у пекарню за рогом. Еклерів купи й якийсь торт. Таку історичну подію треба відзначити. А ми з Галиною Вікторівною тим часом займемося чайником.
Віктор радісно закивав і, накинувши куртку, вискочив, навіть не змінивши запиленого взуття. Щойно клацнув замок, свекруха зняла шарф і повісила його на Оксанин гачок.
— Слухай, невістко. До обіду кухню звільняй: мені свої каструлі розставляти. Буржуйську посудомийку відключу, тільки електрику жере. Руками помию. І котів щоб не було, від їхньої шерсті в мене самі нерви.
Оксана спокійно підійшла по горнятко й відпила трохи вистиглої кави.
— Розташовуйтеся, Галино Вікторівно, будьте як удома. Я до сусідки ненадовго: вона мені насіння кропу обіцяла. Ви ж кріп любите?
— Неси вже. І зі зборами не барися, місце мені потрібне, — відповіла свекруха. Вона вже відчиняла кухонні шафки, зневажливо розглядаючи дорогу кераміку.
На ґанку Оксана прикрила важкі дубові двері й дістала смартфон. У свіжому весняному повітрі вона швидко набирала номер. Ні плакати, ні влаштовувати сварку не хотілося: сварка означала б показати, наскільки її можна зачепити. Треба було вирішити справу так, щоб охочих розпоряджатися її власністю більше не знайшлося.
Першою вона зателефонувала Людмилі Вікторівні. Тітка Люда мала незламний голос, не знала такту й мала безліч онуків, після яких подекуди лишався самий розгром. Галина Вікторівна сестру терпіти не могла, вважала селючкою, хоча на людях справно демонструвала родинну любов. Відповіли майже одразу.
— Людмило Вікторівно, добрий день! Це Оксана, невістка Галини Вікторівни. Так, у нас усе чудово. Новина прекрасна: Галина Вікторівна назавжди перебирається за місто. Свіже повітря! А квартиру вирішила віддати родичам пожити, нема чого їй пустувати. Каже, хай Люда з онуками приїжджає, місто подивляться, хоч до зими лишаються. Грошей ніяких не треба. Хоч сьогодні заселяйтеся. Ключі в мене, на вокзал кур’єром надішлю, якщо зберетеся. Галя веліла вам насамперед запропонувати.
Захват із динаміка був такої гучності, що з найближчої сосни обурено зірвалися ворони. Виявилося, тітка Люда вже сидить на валізах разом із трьома невістками, п’ятьма онуками й ручним тхором. На свята вони збиралися до столиці, квитки купили, але бронювання готелю зірвалося.
— Їдемо! Увечері на вокзалі будемо! — кричала вона. — Здоров’я Галочці, золота людина! Солінь-то скільки їй навеземо!..
