З очерету долинув тріск. На галявині з’явився здоровило з іще однією довгою палицею в руках. Цуценя так і завмерло з піднятою лапою.
Воно невпевнено тявкнуло й скосило погляд на Миколу. Той лише розсміявся й почухав малюка за вушком.
— А в нас охоронець з’явився! — зареготав здоровило. — Усе-таки вирішив забрати малого?
— Ну, не залишати ж його тут. До того ж я давно хотів собаку завести.
— Та хіба це собака? — зневажливо хмикнув співрозмовник. — Треба, щоб порода була, а тут якийсь бродячий.
Цуценя не зрозуміло, що його образили, але йому не сподобався вираз обличчя чоловіка, тому воно загарчало, присуваючись ближче до своєї людини.
Чоловіки лише розсміялися у відповідь і вирішили, що з пса може бути користь. На березі річки вони сиділи довго. Люди смикали до себе довгі палиці, а потім знову кидали їх у воду.
Іноді на берег, наче за помахом чарівної палички, вилітала риба. Тоді чоловіки дуже раділи й кудись її ховали. Лунав гучний сплеск, після чого палиці знову летіли у воду.
Цуценя, як і всі діти, було дуже допитливим. Воно вирішило дізнатися, куди дівається риба. Але побачило лише дерев’яний кілок із прив’язаною мотузкою, що йшла в річку.
До води малюк намагався не наближатися. Надто вже вона його лякала, тож загадка залишилася нерозгаданою. Тварина сиділа й старанно вдивлялася в те місце, де зникала мотузка.
Це помітив Коля й здогадався, що цікавить його нового улюбленця. Чоловік влаштував цуценяті невеличкий урок. Він витяг садок із рибою й пояснив, що саме туди складають улов.
Чоловік назвав палиці вудками, показав смердючу наживку й звивистих черв’яків. Його друг від душі потішився з цих занять. Він не розумів, навіщо щось пояснювати тварині.
Але сміх одразу урвався, коли Коля попросив улюбленця подати пакет із наживкою. Цуценя щодуху підбігло до потрібного пакунка, схопило його зубами й віддало людині. Рибалки пробули на березі цілу добу.
За цей час маленький дослідник устиг облаяти жаб, злякатися пацюка й досхочу наїстися смачної каші з тушонкою. Цуценя спало під боком у свого нового господаря, полювало на бабок і займалося ще купою справ, безумовно корисних з погляду собаки й безглуздих на думку людини. Нарешті чоловіки почали збиратися додому.
Довгі вудки чарівним чином перетворювалися на короткі палиці. Рибу із сітки у воді перекладали в пакети, речі пакували в багажник автомобіля. Незабаром на галявині, крім прим’ятої трави й вуглин від багаття, не лишилося й сліду від перебування людей.
Цуценя урочисто посадили на заднє сидіння машини. Малюкові було трохи лячно в новому місці з різними незнайомими запахами. Але поруч була його людина, і це заспокоювало.
Автомобіль загурчав двигуном, сіпнувся й рушив у дорогу. Цуценяті у вікно було видно лише верхівки дерев, блакитне небо й рідкі пухнасті хмаринки. Такий краєвид навіював нудьгу, а рівномірне погойдування й шум змушували очі злипатися.
Малюк провалився в сон і прокинувся лише від гучного голосу здоровила. Той уже витягав свої речі з багажника, а Микола жваво допомагав другові. Цуценя побачило у вікно високий будинок із безліччю вікон, але як слід нічого роздивитися не встигло.
Господар грюкнув багажником, потиснув руку другові й знову сів за кермо.
— Зараз поїдемо додому, — сказав чоловік, коли побачив, що тварина не спить. — Упевнений, тобі там сподобається…
