Машина знову рушила, але цього разу дивитися у вікно було цікавіше. Миготіли будинки, інші машини й пішоходи. Усе довкола наповнювалося знайомими звуками міста, і від цього малюкові раптом стало спокійніше.
Незабаром автомобіль звернув із жвавої вулиці в тихий двір і зупинився. Коля взяв цуценя на руки, зачинив дверцята й увійшов до під’їзду. Він підійшов до одних із дверей і натиснув кнопку дзвінка.
Чоловік нервував, переступаючи поріг, і ця нервозність передалася тварині. Двері відчинила невисока жінка. Вона усміхалася, але щойно погляд упав на цуценя, усмішка зникла з її обличчя.
Не встигла жінка нічого сказати, як вихором пролетіла й урізалася в ноги Колі дівчинка років семи. Дитина, помітивши тварину, запищала від радості. Дівчинка підхопила собачку на руки, закружляла в танці, а потім швидко понесла до своєї кімнати.
Малюк чув, як у коридорі жінка щось невдоволено вичитувала господареві. Але псові зараз було не до них. Дівчинка затискала бідолаху, а потім посадила на ліжко й почала показувати свої іграшки.
До ляльок цуценя лишилося байдужим, а от м’які іграшки його зацікавили. Особливо небезпечним видався ведмедик. Тому песик одразу вп’явся в підозрілого звіра своїми маленькими іклами й загарчав.
Незабаром до кімнати зайшли дорослі. Вони вже не хмурилися й не нервували, тож цуценя відразу щасливо загавкало. Микола розповів дружині й доньці, як знайшов малюка на риболовлі.
— Так, він щасливчик, — хмикнула жінка.
— Точно, давайте так його й назвемо. Везунчик! — Донька радісно сплеснула в долоні.
Песик вирішив підтримати веселощі, почав підстрибувати, швидко виляти хвостом і дзвінко гавкати. Так у цуценяти з’явилося ім’я, любляча родина й навіть персональна іграшка для сну.
Тварина швидко засвоїла правила нового дому. Пес виявився дуже розумним і кмітливим. Він схоплював на льоту будь-які команди, навчився приносити палицю, сидіти, лежати й іти поруч із господарем.
Хоча тварина намагалася слухатися кожного члена родини, беззаперечним авторитетом лишався Коля. Заради похвали господаря цуценя було готове на все, тому із задоволенням тягало капці в зубах, подавало інструменти, коли його людина щось лагодила, і ревно охороняло квартиру від чужих людей. Час минав швидко, і цуценя з милого маленького клубочка шерсті перетворювалося на великого, рослого пса.
Їжі тварина з’їдала більше, ніж уся родина разом узята, але лагідна вдача й веселий норов компенсували всі труднощі утримання. Везунчик уже почав наздоганяти на зріст свою маленьку господиню. При цьому він так само спав із плюшевим ведмедиком, що виглядало дуже кумедно.
Зате пес не гриз взуття, меблі чи інші речі в домі, навіть під час прорізування іклів. А що Везунчик дуже любив, то це прогулянки. Він був згоден іти надвір у будь-яку пору доби й за будь-якої погоди…
