Марина замислилася, пригадуючи оформлення.
— На прибудову витратили. Іра народилася, мені гроші виділили, я сироварню й добудувала. Зробила окреме приміщення: вода, плитка, все за санітарними правилами. Віктор ще сварився, казав, що дурниця, треба було готівкою взяти. А мені хотілося в діло вкласти. Через банк оформлювали: взяли кредит на добудову, потім цією допомогою погасили.
Оксана різко випросталася.
— Зачекай. У нотаріуса зобов’язання підписувала? Що виділиш дітям частки?
— Так… — Марина наморщила лоба. — Роки три тому. Галина Андріївна оформляла, літня така. Зовсім у мене з голови вилетіло. Віктор казав, для порядку це.
— Для порядку! — Оксана всміхнулася без радості. — Ні, Мариш. Якщо в дім вкладена допомога, яку дають після народження дитини, частка в ньому належить і доньці. Ірі теж. Поки не оформила, зобов’язання нікуди не поділося. — Вона заговорила тихіше. — Розумієш, дім уже не можна вважати тільки твоїм. На папері частку ще не визначили, а право на неї в доньки є. Тому вільно продавати його не можна. Потрібна згода опіки: тут зачіпаються права неповнолітньої.
— То ж це добре! — Марина все ще не розуміла, до чого веде знайома. — Значить, продати не зможуть.
— Добре, коли все по-чесному. А якщо обманом? Мариш, страшні речі зараз скажу, але тобі треба це почути. Є такі люди — чорні рієлтори. Шукають самотню жінку з добрим домом, із землею. А твоя ділянка де? Біля самої річки. Ласий шматок. Тільки до господині вони не відразу йдуть. Спершу підбираються до того, хто вже живе поруч із нею: до чоловіка, до співмешканця. Він у домі свій, йому довіряють. От його й обробляють: випивкою пригощають, гроші сунуть, обіцяють, що після продажу отримає свою частку. А далі він їм зсередини допомагає. Сьогодні папери винесе, потім підпис підробить. Або дружині щось підсуне: розпишися, мовляв, субсидію оформлюємо, довідка потрібна. Вона підпише, не знаючи, що їй підсунули. Поки розбереться, що сталося, дім уже продано. Ні грошей не знайти, ні чоловіка: гроші спливли, він зник. І лишається вона з дитиною без даху над головою — на вулиці.
— Але ж ти сказала, опіка… І частка Іри…
— Опіка може втрутитися, коли їй відомо про дитину й про продаж. А ці люди вміють її обходити. Замість справжньої згоди підсунуть підроблену. Або за паперами подадуть усе так, ніби дітей у домі взагалі немає. Буває й інакше: самій матері дають підписати відмову. Вона власною рукою розписується, тільки змісту паперу не розуміє. Ось чому одного права на частку замало, щоб бути спокійною.
Оксана міцно стиснула її руку.
— Мариш, я двадцять років із такими паперами працюю. Тека, квитки, ці міські, про яких циганка розповіла… Усе сходиться. Твій дім хтось задумав прибрати до рук, і Віктор уліз у це по вуха.
За вікном хати відстукував час годинник, з городу долинало квоктання курей. Іра вовтузилася тут-таки, на ґанку, з кошеням; сонце золотило світле волосся дівчинки. Вона нічого не розуміла. Марина сиділа як кам’яна. Усередині без жодного звуку обвалювалося життя — так весняна вода підмиває берег, поки той не обрушиться.
Сім років поруч із Віктором. Їхня донька. Спільний дім, усе господарство, яке вона піднімала власними руками, встаючи о четвертій ранку. Усе це руйнувалося тепер разом. Усі ці роки він обробляв її, говорив лагідно, а сам виношував зраду.
— Оксано, як мені тепер бути? — ледь чутно спитала Марина. — Що робити?
Знайома підвелася й обтрусила спідницю. За двадцять років вона надивилася, як нещастя ламає людей, і навчилася не здаватися; тепер ця рішучість була в неї на обличчі.
— Перше діло — не панікувати. Друге — з’ясувати, до чого вони вже дійшли. Поки ми лише припускаємо, а треба знати напевно. Поїдемо в райцентр, зараз же. У мене по роботі є доступ до реєстру, підніму витяг. Перевіримо, що там із твоїм домом: чи не наклали якихось обмежень, чи не подали вже документи на реєстрацію. Потім заїдемо до Галини Андріївни, до нотаріуса. Вона людина старого гарту, чесна. Якщо з паперами негаразд, скаже нам прямо. Іру з собою не повеземо, залишимо моїй матері. Тут дівчинці спокійно буде. А ти збирайся.
Марина послухалася. Коли під ногами не лишається твердої землі, тримаєшся за простягнуту руку. Оксана тримала міцно…
