Марина замислилася, згадуючи оформлення.
— На прибудову витратили. Іра народилася, мені виділили гроші, от я й добудувала сироварню. Зробила окреме приміщення: вода, плитка, все за санітарними правилами. Віктор ще сварився, казав, що це дурість, треба було готівкою взяти. А мені хотілося вкласти в справу. Через банк оформляли: взяли кредит на добудову, а потім тією допомогою його погасили.
Оксана різко випросталася.
— Зачекай. У нотаріуса зобов’язання підписувала? Що виділиш дітям частки?
— Так… — Марина наморщила лоба. — Роки три тому. Галина Андріївна оформляла, така літня. Зовсім вилетіло з голови. Віктор казав, що це так, для порядку.
— Для порядку! — Оксана всміхнулася без радості. — Ні, Маришко. Раз у будинок вкладено допомогу, яку дають після народження дитини, частка в ньому належить і доньці. Ірі теж. Поки не оформила, зобов’язання нікуди не поділося. — Вона заговорила тихіше. — Розумієш, будинок уже не можна вважати лише твоїм. На папері частку ще не визначили, але право на неї в доньки є. Тому вільно продавати його не можна. Потрібна згода органу опіки: тут зачіпаються права неповнолітньої.
— То це ж добре! — Марина все ще не розуміла, куди веде знайома. — Виходить, продати не зможуть.
— Добре, коли все чесно. А якщо обманом? Маришко, зараз скажу страшні речі, але тобі треба це почути. Є такі люди — чорні рієлтори. Шукають самотню жінку з добрим будинком, із землею. А твоя ділянка де? Біля самої річки. Ласий шматок. Тільки до господині вони не відразу йдуть. Спочатку підбираються до того, хто вже живе поруч із нею: до чоловіка, до співмешканця. Він у домі свій, йому довіряють. От його й обробляють: пригощають випивкою, тицяють гроші, обіцяють, що після продажу отримає свою частку. А далі він допомагає їм зсередини. Сьогодні винесе папери, потім підробить підпис. Або дружині щось підсуне: розпишись, мовляв, субсидію оформляємо, довідка потрібна. Вона підпише, не знаючи, що їй підсунули. Поки розбереться, що сталося, будинок уже продано. Ні грошей не знайти, ні чоловіка: гроші спливли, він зник. І лишається вона з дитиною без даху над головою — на вулиці.
— Але ж ти сказала, опіка… І Ірина частка…
— Орган опіки може втрутитися, коли йому відомо про дитину та про продаж. А ці люди вміють його обходити. Замість справжньої згоди підкладуть підроблену. Або за паперами подадуть усе так, наче дітей у будинку взагалі немає. Буває й інакше: самій матері дають підписати відмову. Вона власною рукою розписується, тільки змісту паперу не розуміє. Ось чому самого права на частку замало, щоб почуватися спокійно.
Оксана міцно стиснула її руку.
— Маришко, я 20 років працюю з такими паперами. Папка, квитки, ті міські, про яких розповіла циганка… Усе сходиться. Хтось задумав прибрати до рук твій будинок, і Віктор по вуха в це вліз.
За вікном хати відбивав час годинник, з городу долинало куряче квоктання. Іра тут-таки, на ґанку, бавилася з кошеням; сонце золотило світле волосся дівчинки. Вона нічого не розуміла. Марина сиділа мов кам’яна. Усередині без жодного звуку обвалювалося життя — так весняна вода підмиває берег, аж поки той не обвалиться.
Сім років поруч із Віктором. Їхня донька. Спільний дім, усе господарство, яке вона підіймала власними руками, встаючи о 4 ранку. Тепер усе це руйнувалося разом. Усі ці роки він упадав коло неї, говорив лагідно, а сам плекав зраду.
— Оксано, як мені тепер бути? — ледь чутно спитала Марина. — Що робити?
Знайома підвелася й обтрусила спідницю. За 20 років вона надивилася, як нещастя ламає людей, і навчилася не здаватися; тепер ця рішучість була написана на її обличчі.
— Перша справа — не панікувати. Друга — з’ясувати, до чого вони вже дійшли. Поки ми лише припускаємо, а треба знати напевно. Поїдемо до райцентру, зараз же. У мене по роботі є доступ до реєстру, підніму витяг. Перевіримо, що там із твоїм будинком: чи не наклали якихось обмежень, чи не надійшли вже документи на реєстрацію. Потім заїдемо до Галини Андріївни, до нотаріуса. Вона людина старого гарту, чесна. Якщо з паперами негаразд, скаже нам прямо. Іру з собою не повеземо, лишимо з моєю матір’ю. Тут дівчинці буде спокійно. А ти збирайся.
Марина послухалася. Коли під ногами не лишається твердої землі, тримаєшся за простягнуту руку. Оксана тримала міцно…
