За годину з’явився Мирон Степанович. Компанію йому склала Вероніка Едуардівна Савчук, дама з ідеальною укладкою й манерами дипломата. Батько з порога заявив, що їхні контори давно ведуть спільні справи й усім буде вкрай вигідно перевести партнерство в родинне русло.
— Я одружений, — відрізав Богдан. — Третій тиждень.
Савчук окинула Оксанин простенький светр оцінювальним поглядом і миттю повісила цінник.
На третю добу батько Оксани прийшов до тями. Довго тримав доньку за руку, потім скосив очі на двері.
— Клич.
Богдан ступив у палату. Батько дивився довго, важко ворушачи язиком.
— У людях я, видно, розучився тямити. А хто вночі не кинув, те й сліпому видно. Дурень я, дурень.
Оксана відвернулася до вікна.
У понеділок, спускаючись на склад по підписи комірниць, Оксана почула знайомі голоси.
— Ця селючка просто дурненькою прикинулася, — мовила Кравченко. — Екзотика набридає, і Богдан повернеться у своє коло.
— Його такий типаж зроду не приваблював, — підтакувала Савчук.
Оксана ступила в прохід. Слідом із-за стелажів виринув Богдан. Кравченко від несподіванки відсахнулася, наступила шпилькою в синє відро прибиральниці, що стояло поруч, і з плюскотом гепнулася на стос картону, обливши Савчук брудною мильною водою.
— Вероніко Едуардівно, між нами нічого немає і бути не може, — спокійно мовив Богдан, дивлячись на її зіпсований костюм. — Інно Борисівно, якщо я ще раз почую згадку про мою дружину з ваших уст, я підніму інвентаризацію за півтора року. Заодно поговоримо зі складом про пересортицю, яку ви роками списуєте на збитки.
— Це шантаж? — закричала Кравченко, борсаючись у картоні й намагаючись витягти ногу з відра.
— Це дружня рекомендація. Перш ніж лізти в чужі справи, наведіть лад у своїх звітах. І ногу тягніть на себе, а то відро намертво застрягне. Вакуум — елементарна фізика.
Обідати він повіз її в знайому забігайлівку біля оптової бази. Сів серед замурзаних водіїв із таким незворушним виглядом, що стало ясно: інші ресторани йому й дарма не треба.
— Тобі справді не симпатична Савчук?
— Сцени ревнощів влаштовуєш?
— Факти збираю.
— Зроду не подобалася, — відповів він. — А ти мені припала до душі ще того вечора на узбіччі. Мокра наскрізь, зла як чорт. От-от розплачешся і з упертістю маніяка лізеш до мотора…
