До весни студію закрили, договір оренди розірвали, а решту обладнання продали в рахунок боргів. Анна зрештою продала великий будинок. Розлучення оформили без примирення, а спільні зобов’язання розподілили за підтвердженими документами, а не за розрахунками Артема. Після всіх виплат Анна купила невелику квартиру в тихому дворі й залишила запас грошей на перший час. У Машиній кімнаті не було дизайнерських меблів: ліжко, низька шафа, стіл із плямами гуаші та нічник у формі місяця. Перед сном дівчинка перевіряла, чи немає в ньому камери. Перші тижні Анна майже щовечора знімала плафон і разом із Машею оглядала корпус.
Маша й далі ховала сухарі під подушкою та запитувала, чи не відправлять її назад за розбиту тарілку. Іноді вона називала Анну мамою, іноді — просто Анною. Після зустрічей з Артемом ставала мовчазною й двічі перевіряла рюкзак. Психологиня попереджала, що довіра зростає повільно й може знову похитнутися після будь-якого нагадування про минуле. Анна перестала чекати на швидкі результати.
Спочатку Артем пропустив дві зустрічі, пославшись на роботу, а потім почав приходити вчасно. Телефон залишав у фахівця. Він не міг розраховувати на близькість і тим паче вимагати її за розкладом. Маша іноді малювала поруч із ним, іноді просила піти раніше. Анна не обіцяла, що вони стануть дружною сім’єю. Їй було досить того, що дорослі нарешті почали серйозно ставитися до меж дитини.
Свій колишній обліковий запис Анна закрила. Для крамниць вона й далі знімала речі, а у вихідні допомагала в сімейному центрі оформлювати пам’ятки для майбутніх батьків. Ірина дозволила це лише після довгої розмови: допомога не повинна ставати способом швидко відбілити сумління. Тому Анна не розповідала відвідувачам своєї історії й не давала порад. Розставляла стільці, друкувала аркуші та слухала.
Одного разу Маша запитала, чому з усіх дітей вони обрали саме її. Анна могла відповісти красиво, але красиві відповіді вже одного разу мало не зруйнували їх обох. Вона сказала, що спочатку дорослі обирали неправильно — очима, цифрами та чужими похвалами. Потім Маша першою обрала правду й принесла її вночі до ліжка, а Анні довелося вирішувати, ким вона стане після цієї правди.
Дівчинка довго думала, сидячи на кухонному столі й теліпаючи ногами. Потім дістала простий фотоапарат миттєвого друку, подарований Ольгою, і попросила Анну сісти поруч. Знімок вийшов темним: у Маші були заплющені очі, в Анни розтріпалося волосся, а на задньому плані сушилася білизна. Ніхто не попросив ще раз усміхнутися чи повернутися до світла.
Маша зачекала, поки проявиться зображення, написала на звороті дату й поклала світлину до зеленого горнятка на своїй полиці. «Це наше, — сказала вона. — Нікому не показуй». Анна відчула знайомий клубок у горлі, але цього разу не від страху. Вона пообіцяла, що світлину не побачить ніхто, доки Маша сама не захоче, і дівчинка вперше повірила обіцянці без перевірки.
