Юрист приїхав у середу. Ростислав Петрович був невисоким охайним чоловіком із папкою, рівним голосом і рідкісним даром пояснювати складне так, щоб воно не ставало примітивним. Олеся сиділа за столом у вітальні основного будинку, навпроти нього, поруч — Назар. Міра спала у флігелі під наглядом Галини Савеліївни.
— У вашій ситуації йдеться не про позбавлення вас материнських прав, — говорив Ростислав Петрович. — Назар Климович отримує офіційний статус дорослого, який зможе представляти інтереси дитини в передбачених законом випадках. Ви залишаєтеся матір’ю в повному обсязі. Ваша згода обов’язкова, добровільна й засвідчується нотаріально. Мета — захистити інтереси дитини, а не забрати її в матері.
— Запитання можна? — спитала Олеся.
— Треба.
— Якщо я захочу поїхати з Мірою? Не зараз. Узагалі. Як це працюватиме?
Юрист подивився на Назара. Той коротко кивнув.
— Відповідайте прямо.
— Такий статус дає йому право брати участь у важливих питаннях, якщо йдеться про безпеку, лікування, документи чи місце проживання дитини, — сказав Ростислав Петрович. — Тобто просто зникнути без повідомлення буде не можна. Але це не позбавляє вас права бути матір’ю й ухвалювати рішення щодо доньки. У разі серйозних розбіжностей питання вирішується у встановленому порядку. На практиці, якщо мати належно дбає про дитину, її позиція має дуже велику вагу.
Олеся повернулася до Назара.
— Ти розумієш, чому я питаю?
— Так. Ти не плануєш тікати. Ти хочеш знати межі. Я б на твоєму місці питав те саме.
Вона кілька секунд дивилася йому в очі, потім знову повернулася до юриста.
— Добре. Що треба підписувати?
Процедура тривала майже три тижні. Нотаріус, соціальна служба, заяви, довідки, огляди умов. Назар займався всім, що міг узяти на себе, Олесю підключав лише там, де вимагалася її присутність. Вона їздила на зустрічі, відповідала на запитання, підписувала папери, показувала флігель працівниці служби — молодій жінці зі втомленим обличчям, блокнотом і манерою ставити стандартні запитання так, ніби вона чула всі відповіді на світі.
— Як ви охарактеризуєте стосунки з Назаром Климовичем? — спитала вона, оглядаючи дитячу.
Олеся замислилася.
— Роботодавець і працівниця. І люди, які знали одне одного раніше.
Працівниця записала. Олеся подумала, що відповідь вийшла чесною. Майже.
Коли документи нарешті оформили, у будинку не змінилося нічого видимого. Але повітря стало іншим…
