Сирий вітер стелився схилами, гнав камінням низькі клапті туману й приносив запах мокрого лишайнику. До полудня Назар і Сивий дісталися долини, яку давно обходили стороною навіть рідкісні мисливці. У заростях карликової берези й темних ялин ховалися старі мідні шахти. Колись тут гуркотіли компресори й горіли прожектори, потім родовище закрили, техніку вивезли, входи залишили гнити, і ліс почав повертати собі долину.
Назар зупинився біля чорного отвору. Дерев’яні підпори потемніли й розсохлися, металеві балки заіржавіли, але головний вхід ще тримався. Зсередини тягнуло холодною вогкістю, старим пилом і залізом. Сивий втягнув повітря, поворушив вухами й неохоче ступив слідом.
— Тут перекантуємося, — сказав Назар.
Він говорив спокійно, але сам дослухався до кожного звуку. Шахта була небезпечна для безпечної людини, але Назар бував тут раніше й пам’ятав, де камінь надійний, а де краще не торкатися стін. Головний хід ішов під гору й розгалужувався на кілька бічних тунелів. У цьому була його цінність: будь-який чужий крок багаторазово відлунював, і переслідувача було чути задовго до появи.
Приблизно за двадцять метрів Назар знайшов розширення, де колись, імовірно, стояло обладнання. Він зняв рюкзак, розклав речі, поставив лампу так, щоб світло не йшло до входу. Сивий ліг біля темного коридору, поклавши морду на лапи, але очі його залишалися відкритими.
Контейнер знову опинився на кам’яній підлозі. Назар відкрив кришку й дістав папки. Документи вже не дивували його так, як уночі; тепер вони здавалися тільки верхнім шаром. Під поролоном виявився невеликий чорний кейс. Гладкий, важкий, без подряпин, без емблем, із вузьким скляним віконцем на кришці. На бічній панелі виднівся цифровий роз’єм.
Назар узяв його в руки. За компактного розміру кейс важив незвично багато, ніби всередині лежав не електронний пристрій, а щільний зливок металу.
— Отже, головне сховали глибше, — пробурмотів він.
Із рюкзака він дістав старий ноутбук. Машина була потерта, з тріщиною на корпусі, але працювала надійно; Назар використовував її для карт, записів і рідкісних розрахунків. Він під’єднав кабель. Екран блимнув, ожив, потім замість звичайного вікна з’явилася чорна панель із червоним рядком: «Доступ заборонено. Потрібна біометрична авторизація».
Назар спробував перезапустити з’єднання, змінити режим, обійти порт вручну. Відповідь була одна й та сама. Захист стояв серйозний, військовий або майже військовий. Не декоративний, не офісний, не для випадкової папки зі звітами.
— Добре закрили, — сказав він без роздратування. — Отже, є що закривати… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
