Баси миттю стихли. Жінка квапливо вибігла в коридор.
— Значить, так. — Тон змінився на командирський.
— Ірино, ти які концерти влаштовуєш проти ночі? Рідного чоловіка на вулицю? А сусіди що заспівають? Ганьба на мою голову.
— А сусіди не хочуть заспівати про те, з чиєї кишені оплачені ваші птахи й пірнаючий дядько Вітя? — Вічно ти впадаєш у міщанство. Ці фінанси споконвіку значилися спільним стабілізаційним фондом. Будь ти трохи душевніша, ми б обійшлися без таємних операцій. — Світлано Петрівно, я вашій Олесі дипломну ночами переписувала, бо вона плутала експорт з імпортом. Я з нею перед кожною співбесідою заспокійливе літрами пила. Я їй строгу сіру сукню в примірочній відвоювала, щоб вона перед новими родичами не виглядала як рожева зефірина. — Не мішай кисле з прісним. Там еліта, там марку треба тримати. Товариство не твого польоту. Ти б там зі нудьги зів’яла. Я ж про тебе дбала, між іншим. Тобі самій би шматок у горло не поліз серед такої інтелігенції.
— Дивовижна логіка. Значить, щоб зберегти мої нерви, мене викинули зі списку гостей. Зате перекачати туди мої заощадження — це верх інтелігентності. На тому кінці дроту голосно й обурено вдавилися повітрям. — Сюди ви приїдете тільки з сумками для переїзду, — відрізала Ірина. — І запишіть на майбутнє. Олеся переплутала адресата й надіслала голосове мені. Текст такий: «Тільки давай уже після того, як вона поїде». Запис я собі переслала тієї ж хвилини. Стирай, не стирай. Кошторис із підрядником-привидом ваш нащадок надіслав мені особисто. Банк видав офіційну виписку, а довіреність я анулювала в нотаріуса три дні тому.
— Ти адвокатів найняла? — верескнула свекруха. — Це ж внутрішньосімейне питання. Ти сторонніх у наші справи тягнеш. Совісті в тебе ні грама. — Безсовісно не до юристки звертатися. Безсовісно годувати три сотні ротів на гроші людини, яку залишили за бортом. — Ти просто бездушна крижинка. Робот у спідниці. — Ледь не забула головне, — додала Ірина. — Мати нареченого подзвонила мені просто на палубу, розсипалася в подяках. Виявляється, я добровільно, від щирої душі пожертвувала батьківську спадщину на ваш бенкет, а потім тактовно зникла в тумані, щоб не відсвічувати. В ефірі повисла важка, густа пауза. Раптом у розмову втрутився напрочуд чіткий чоловічий бас.
— Прошу вибачення. Ви не могли б повторити останні фрази? — Дениску, золотце, це дрібні побутові сутички. У нас тут непорозуміння вийшло, — забелькотіла свекруха. — Світлано Петрівно, замовкніть негайно, — жорстко урвав наречений. — Ірино, вибачте, не знаю вашого по батькові. — Вікторівна. 2 800 000 зняті з мого рахунку, поки я пливла річкою. Гроші пішли конторі, яка сьогодні подає вам фазанів. На задньому тлі істерично закричала Олеся. — Це нахабна брехня. Вона все вигадує. Просто біситься, що ми її не запросили. — Олесю, ти сама набовкала мені компромату на хвилину сорок. Хочеш, я просто зараз увімкну запис для Дениса?
Крити було нічим. Тоді нерви здали в Максима. Він навис над апаратом і закричав: — Мамо, ти ж клялася, що все пройде гладко. Ти гарантувала, що вона не дізнається. Це ти про той банківський папір згадала. Ти мене в офіс погнала.
— Завтра ми проведемо серйозну розмову за участю моїх батьків, — відкарбував Денис. — Добраніч. Виклик завершився. У понеділок, щойно відчинилася контора, Ірина вирушила по батьків конверт. Десять років вона оминала ці двері стороною, а зараз ступила всередину без найменших вагань. — Ви по батьків конверт?
уточнила сива працівниця за дубовим столом. — Ви б хоч маякнули. Ваш конверт у нас у шафі скоро коріння пустить, стільки років лежить.
Батько викладав думки стисло, зізнавався в головному страху: що його дівчинка всю дорогу тягтиме на собі чужі біди, ховаючи власні бажання в дальню шухляду. Що стіни й цифри на рахунку — це не подушка для безкінечного терпіння, а міцний щит від нахаб. І суворо наказував одного прекрасного дня витратити ці заощадження на своє життя, а не на обслуговування прилипал.
Вона сиділа в машині біля ґанку й витирала сльози. Не від гіркої образи, а від того, що рідна людина подбала про неї на десятиліття вперед. Надвечір кур’єр доставив пакет документів від юристки. Максим пробіг очима по тексту, і краї щільного паперу тремтіли в його пальцях…
