Трохи згодом приїхала Ірина Савченко, на чиє ім’я був зареєстрований будинок. Вона вислухала зауваження Дмитра, уважно розглянула кадри з дрона й без суперечок внесла до договору зобов’язання усунути дефект. Із Вадимом жінка обговорювала лише документи, строки ремонту та порядок передання ключів. Ользі вона запам’яталася стриманою і зібраною, звиклою говорити тільки по суті.
Після оформлення в теці залишилися акт огляду, номер телефону Ірини та візитівка Вадима. Новими власниками зазначили обох із подружжя. На цьому наполіг Дмитро, хоча основну частину грошей заробив саме він.
Перед переказом Ольга ще раз вдивилася в банківську виписку. За кожним рядком стояв місяць, упродовж якого вона бачила чоловіка переважно на екрані: одна виплата, потім друга, далі наступна. Дмитро відкладав ремонт квартири, не міняв старої машини й відмовлявся від дорогих покупок. Він повторював, що хоче перетворити пережитий ризик не на речі, які швидко зникнуть, а на надійне місце, куди одного дня зможе повернутися.
Сама угода минула без ускладнень. Договір перевірив запрошений фахівець, гроші переказали через банк, ключі передали після підтвердження розрахунку. Але Ользі особливо запам’яталося, як чоловік кілька разів уточнював, чи скрізь її ім’я вписане поруч із його. Схоже, йому було важливо не просто придбати нерухомість, а й залишити дружині захищений дім на випадок, якщо сам він не повернеться.
— Ми з тобою десять років ділили все, — сказав Дмитро вже біля воріт. — Не дозволю службі це змінити.
Біля тераси він посадив молодий саджанець, обережно підв’язав тонкий стовбур і пообіцяв поставити біля вікна верстак. За два дні Дмитро знову поїхав. Разом з інструментами й дорожньою сумкою він забрав квадрокоптер: там апарат був потрібніший, ніж для огляду даху будинку.
Останню ніч подружжя провело в майже порожніх кімнатах. Вони спали на матраці, вечеряли з одноразового посуду й вирішували, де облаштувати гостьову кімнату. Дмитро жартував, що спершу зробить міцні полиці в коморі, інакше Ольга швидко перетворить кожен вільний куток на сховище. Його сміх тоді лунав будинком замість звичних звуків обжитої оселі, й Ользі здавалося, що жодна відстань не зможе по-справжньому їх розлучити…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
