— Якщо я погоджуся, — тихо запитала вона, — паспорт повернуть до поїздки в банк?
— Після підпису, — відповів Амір.
— Заявку справді подали без моєї присутності?
Він потер долонями обличчя. — Попередню. Я використав копію паспорта, яку ти сама надіслала. Це не злочин, якщо вранці ти підтвердиш згоду.
— А якщо не підтверджу?
Із сусідньої кімнати повернулася Саміра. У руках вона тримала закриту оксамитову коробочку. — Тоді доведеться пояснити, чому моє кольє опинилося у твоїй валізі. Не дивися на мене так. Я не хочу ганьби ні тобі, ні нам. Підпишеш — я скажу, що кольє було весільним подарунком. Відмовишся — пояснюватимеш охороні, навіщо сховала його у валізі.
Саміра зайшла до гардеробної й на очах у Анни поклала коробочку в бічну кишеню розкритої валізи.
Анна впізнала кольє: увечері Саміра була в ньому, але перед родинною світлиною застібка зламалася, і Лейла забрала прикрасу полагодити. Тепер її відкрито перетворювали на майбутній доказ проти нареченої. Погроза прозвучала на записі чітко, без крику й двозначності. Анна підвела очі на свекруху. Та мала вигляд не переможниці, а виснаженої жінки, яка так довго рятувала родинну справу, що перестала помічати межу між порятунком і злочином.
Ще вдень Саміра поправляла Анні фату й казала, що невістка принесе в дім спокій. Тепер Анна збагнула сенс цих слів: від неї чекали не любові до сина, а здатності залатати чужу діру. Проте й Саміра, схоже, вірила в домовленість. Вона не підкладала кольє потай, а демонструвала його як засіб змусити контрагента виконати обіцянку. Хтось заздалегідь переконав її, що Анна має свою ціну.
— Я підпишу вранці, — сказала Анна. — Але зараз мені треба вмитися й хоча б десять хвилин побути самій.
Амір повірив не відразу. Він залишив розгорнуту синю теку в гардеробній, наказав їй ще раз прочитати папери й вийшов, коли Саміра його покликала. Анна дістала коробочку з валізи, підняла оксамитову вставку й знайшла паспорт. Отже, саме про це попереджала Лейла. Анна залишила кольє на видноті, сховала паспорт під сукнею, засунула під пальто теку з призначеним для неї примірником документів і натиснула на приховану панель. Завдяки пластиковій смужці замок не замкнувся. За дверима горів зелений вогник службового ліфта. Позаду вже лунали кроки…
