Той самий Павло Савчук приїхав о дев’ятій ранку. Він не обіцяв швидко запроторити винних за ґрати й не промовляв заспокійливих фраз. Спершу скопіював запис на два носії, зберіг вихідні дані файла, сфотографував паспорт, сукню й кожну сторінку синьої теки, щохвилинно занотував усе, що пам’ятала Анна. Потім вони повідомили банк і діловий реєстр про спір щодо особи та підпису й зажадали призупинити попередній запис.
Основний телефон родина повернула лише ввечері через охорону будівлі, після письмової вимоги Павла. Апарат лежав вимкнений у запечатаному пакеті. Анна не стала сама вводити пароль: фахівець зняв копію даних і виявив кілька сповіщень про запити коду підтвердження, що надходили під час весілля. Так телефон, який у неї відібрали нібито задля збереження, став ще однією ланкою в хронології підготовки банківської заявки.
— Кредитну лінію сьогодні не відкриють, — сказав Павло. — Але це лише перший крок. Підроблену заявку не скасують на підставі одного нашого листа, шлюб не розірвуть за тиждень, а запис розмови ще перевірятимуть. І запам’ятай: навіть якби за три місяці тебе усунули від керівництва, особиста порука й далі залишалася б чинною. Тобі доведеться кілька разів повторити те саме різним людям.
У черговій частині заяву прийняли неохоче. Слова «чоловік», «весілля» й «родинна суперечка» наче применшували серйозність того, що сталося. Лише коли Павло показав уривок документа й указав на погрозу підкинути кольє, звернення зареєстрували як можливе використання чужих даних і примушування. Окремо запросили журнал охорони та записи камер у вестибюлі. Анна вийшла звідти з ватяними ногами й відчуттям, що події тієї ночі їй доведеться доводити знову й знову.
Павло наполіг, щоб вона звернулася до клініки: тиск виявився високим, пульс не сповільнювався, а дихання досі збивалося. Лікар не знайшов тілесних ушкоджень, але зафіксував гострий стресовий стан і порадив звернутися до психолога. Анні було ніяково бачити цей запис у довідці. Їй здавалося, що відсутність синців робить пережите недостатньо серйозним, аж поки лікар не сказав: — Замкнені двері теж можуть завдати шкоди.
Надвечір родинний юрист зажадав повернути «викрадені конфіденційні документи», хоча на обкладинці теки було зазначено, що це примірник Анни, а також суму консультаційного авансу. Серед російськомовних знайомих уже переказували іншу версію: наречена зажадала більше грошей і втекла з подарунками. Дочірня компанія встигла надіслати головному замовникові студії повідомлення про нібито здійснене відступлення права вимоги, тому той затримав оплату виконаного етапу до завершення перевірки.
Амір телефонував із незнайомих номерів. Спочатку просив пробачити його, потім казав, що через неї батько знову потрапив до клініки. Уночі надіслав проєкт «тихої угоди»: Анна відкликає заяву, підтверджує отримання авансу й заднім числом підписує заяву про звільнення; родина не висуває претензій і допомагає швидко оформити розлучення. Вона читала рядки до різі в очах, мало не мріючи погодитися заради тиші.
Але в угоді було посилання на «письмову пропозицію Анни від дванадцятого числа». Анна переглянула листування з Аміром: того дня він попросив новий скан паспорта, пояснивши, що старий надто темний для реєстрації шлюбу. На останній сторінці синьої теки під штрихкодом було надруковано дату формування чернетки пакета — за три години до його прохання. Отже, всю схему підготували ще до того, як Амір попросив новий скан.
Кілька днів Анна майже не вставала з дивана. Її будив звук холодильника, і вона схоплювалася, певна, що спрацьовує електронний замок. Мати телефонувала з невеликого північного міста, чула втому в голосі доньки, але Анна казала, що застудилася після свята. Зізнатися означало зруйнувати і її радість, і власний образ дорослої жінки, яка вміє розбиратися в людях.
Ольга не вмовляла її бути сильною. Ставила поруч тарілку, нагадувала прийняти душ, відповідала клієнтам, а якось просто лягла на килим біля дивана, коли Анна почала задихатися від паніки. За півтора місяця вони закрили офіс: головний платіж залишався замороженим, а два невеликі замовники теж узяли паузу. Коробки зі зразками тканин склали в Ольжиній спальні.
— Я поїду, — сказала Анна Павлові. — Нехай забирають компанію. Я більше не можу прокидатися з їхніми іменами в телефоні.
— Поїхати можна, — спокійно відповів він. — Але не підписуй угоду в стані, коли готова віддати все за одну тиху ніч. Дай собі три доби.
На другу добу Анна вперше зателефонувала Самірі безпосередньо. Вона не звинувачувала й не виправдовувалася. — Ви вважаєте, що я сама запропонувала цю схему. Нехай незалежний юрист перевірить оригінали листів, повну адресу відправника й платіжне доручення. Якщо я брешу, у вас буде доказ.
Саміра не відповідала два дні. Потім її незалежний юрист переслав Павлові копії листів із повними службовими заголовками. На вимогу Саміри Набіль перевірив фіктивний консультаційний аванс і виявив, що одержувач пов’язаний із колишнім помічником Аміра. Поштова адреса відправника відрізнялася від справжньої адреси Анни однією пропущеною літерою. Останній лист надіслали тоді, коли Амір сидів із нею в кафе й двічі виходив «відповісти батькові». Анна зрозуміла: наречений заздалегідь створив для неї роль добровільної спільниці…
