Павло попросив слідчого забезпечити збереження й огляд пристроїв, на яких містилося листування, а також офіційно запросити поштові дані. Саміра погодилася на огляд у присутності свого юриста. Перевірка платежу показала, що компанія зі схожою назвою належала діловому партнерові колишнього помічника Аміра. Фіктивний консультаційний аванс невдовзі повернувся на проєктний рахунок, який контролював Амір. Визнати це означало визнати й власну провину: Саміра утримувала телефон Анни, підклала кольє і вважала тиск припустимим способом домогтися виконання угоди.
Анна могла б негайно оприлюднити листи й спробувати виграти суперечку в очах знайомих. Кілька людей радили саме так і вчинити. Павло попередив, що публічна сварка може вплинути на свідчення очевидців, розкрити перебіг розслідування й дати захисту підстави заявити про тиск. Анна зціпила зуби й промовчала. Раніше мовчання було її звичкою поступатися; тепер воно стало свідомою частиною плану, в якому строки визначала вже вона.
Після окремих допитів слідчий провів очну ставку Анни із Самірою. Та сиділа навпроти без прикрас і майже не дивилася на невістку. — Амір сказав, що ти сама запропонувала використати своє ім’я та студію за винагороду. Що після весілля передумаєш, якщо ми не візьмемо підпис одразу. Я повірила синові, бо інакше довелося б визнати: родинна справа руйнується, а я нічого не можу вдіяти.
— Ви однаково чули моє «ні», — відповіла Анна.
Саміра стиснула пальці. — Чула. І все одно замкнула двері.
Аміра допитували окремо, у присутності його юриста. Він назвав листування непорозумінням і стверджував, що Анна спершу погодилася усно, а потім вирішила скористатися кризою родини. На запитання про фальшиву поштову скриньку відповів, що телефон загублений, а пароль забутий. Під час опитування Лейла повідомила: на службовому комп’ютері щоночі автоматично створювалася резервна копія робочих папок і поштових вкладень.
Лейла передала слідчому доступні їй платіжні реєстри й указала, де зберігалася резервна копія; сам комп’ютер вилучили й дослідили фахівці. До шлюбної ночі вона мала лише підозри. Перед тим як увійти до спальні, Лейла запасним ключем відімкнула шухляду в родинному кабінеті, забрала паспорт і сховала його під вставку коробочки з уже полагодженим кольє. Коробочку вона залишила на столі в сусідній кімнаті, звідки її згодом забрала Саміра. Почувши відмову Анни, Лейла зрозуміла, що мовчання зробить її спільницею, і передала картку від ліфта. Після втечі Анни вона пішла з дому Набіля, разом із донькою та матір’ю оселилася в родички й лише тоді наважилася дати свідчення.
Платіжні реєстри нарешті показали джерело фінансової діри: її створив сам Амір. Без погодження з родиною він перерахував величезну передоплату сумнівному постачальникові, який обіцяв неможливу знижку за термінове постачання. Коли основна сума зникла, Амір приховав операцію серед звичайних рахунків. Він квапив весілля не через любов до красивої дати: наприкінці місяця внутрішня перевірка виявила б переказ, підтверджений його особистим кодом…
