Сірий джип повільно завернув у двір. На нижній частині лобового скла, з боку пасажирського сидіння й нижче від лінії водійського погляду, червоною фарбою, що змивається, були виведені широкі літери. Вони складалися в одне слово: «ДОВІРЯВ». Олена прочитала його ще до того, як Микола зупинив машину просто біля її під’їзду. Покупець вимкнув двигун, вийшов і зачинив водійські дверцята. Олена гукнула його, але він не відповів.
В Олени підкосилися ноги. Вона вчепилася в мокре поруччя й ледве втрималася, щоб не впасти. Цієї миті відчинилися пасажирські дверцята. Із джипа вийшов Олександр із дорожньою сумкою та втомленим після нічної дороги обличчям. Він поставив сумку на асфальт. У його погляді не було люті, від якої можна було б захищатися, — лише остаточна ясність.
Микола весь цей час мовчав. Олександр підійшов до Олени й сказав: «Уже після оформлення Микола розбирав речі в бардачку й знайшов між сторінками інструкції картку з моїм номером. Він зателефонував, щоб запитати про старий ремонт. Я сказав, що нічого не знав і не дозволяв продавати машину. Тоді він розповів про чоловіка, який вийшов із твого під’їзду, замкнув двері своїм ключем, говорив про ваш переїзд, називав гроші спільними й тримав тебе за лікоть в укритті». Кашель, клацання та інші сторонні звуки під час коротких дзвінків більше не мали невинного пояснення. Олександр указав на червоні літери: «Це слово написав я. Поверни Миколі гроші».
Микола мовчки показав на екрані реквізити. Олена звірила їх із початковим платежем і переказала чотириста дванадцять тисяч гривень назад. Він перевірив сповіщення, а вона передала Олександрові нотаріальну теку. Потім чоловіки підписали коротку розписку про тимчасове передання джипа до зворотного оформлення. Микола віддав Олександрові реєстраційний документ і один комплект ключів, залишивши другий у себе. Вони домовилися зустрітися в сервісному центрі найближчого робочого дня. Після цього покупець коротко потиснув Олександрові руку й поїхав викликаним таксі.
— Це був Артем, — сказала Олена, коли вони залишилися вдвох. — Уже кілька місяців. Я хотіла віддати йому гроші на майстерню, а потім поїхати. Ти прямо просив нічого не вирішувати з машиною, а я підписала договір. Сьогодні вранці я відмовила Артемові, але не тому, що вчасно згадала про тебе. Я зрозуміла, що він насправді не збирався закріплювати за мною ані внесок, ані частку.
Олександр вислухав її, не перебиваючи, і сказав: «Ти могла сказати, що більше не хочеш бути моєю дружиною. Я пережив би правду, якою б вона не була. Але ти залишала мені дім, якого вже не існувало». Він підняв дорожню сумку й додав, що для нього їхній шлюб закінчився, до квартири він не повернеться, а решту відпустки проведе в матері. Олена не стала просити його залишитися. Лише пообіцяла передати його речі, коли він сам буде готовий їх забрати.
Олександр поклав сумку в багажник і сів за кермо. Коли дощ знову посилився, від червоного слова потяглися тонкі смуги. Машина виїхала з двору в бік Наталиного будинку. Олена стояла під дашком під’їзду й дивилася, як сірий кузов зникає між мокрими будинками, а на асфальті поволі згасає червоне відображення.
