Дід повернувся з доброю звісткою. Адвокатка Людмила Савчук багато років займалася спадковими й земельними спорами, не боялася складних справ і погодилася приїхати сама. За три дні біля хати зупинилася її машина. Із неї вийшла кремезна сивувата жінка в окулярах, тримаючи важкий портфель. Вона вислухала Олесю без зайвих вигуків, розклала на столі довідки й довго зіставляла дати.
Потім Савчук запросила відомості з реєстру й архівні копії документів на будинок. З’ясувалося, що з осені позаминулого року будинок і вся ділянка записані на Інну. Підставою став не перехід майна після смерті, а договір дарування: нібито Олеся добровільно передала сестрі належну їй половину. У папері стояли дата, підпис і посвідчення, яке надавало угоді законного вигляду.
Людмила Савчук поклала поруч консульську довідку. У день, коли Олеся нібито особисто підписувала договір, вона документально перебувала в іншій країні за тисячі кілометрів. Приїхати до посадової особи, поставити підпис і поїхати непоміченою було фізично неможливо. Отже, підпис належав іншій людині, а перехід власності ґрунтувався на сфальсифікованому документі.
Адвокатка запропонувала призначити почеркознавчу експертизу. Справжні підписи Олесі можна було порівняти з тим, що стояв під дарчою. Дівчина спитала, чи не заявить Інна, ніби діяла за довіреністю. Савчук усміхнулася: у такому разі нехай пред’явить довіреність, і її теж відправлять експертові. Будь-який новий папір, підписаний замість Олесі, не зміцнить захист сестри, а додасть ще один доказ підробки.
Уся схема трималася на мовчанні людини, яку вважали мертвою. Померла не приходить на експертизу, не показує відміток про перетин кордону й не оскаржує угоду. Але Олеся повернулася. Тепер кожен фальшивий підпис працював проти тих, хто його поставив. За збігу дат і висновку фахівця суд зможе визнати дарування недійсним і повернути їй законну частку.
Савчук ще раз розклала документи за часом. З одного боку лежали папери, складені від імені Олесі вдома, з другого — офіційні відмітки, що підтверджували її перебування за кордоном. Між ними неможливо було вибудувати правдоподібний перехід. Навіть якби підроблений підпис зовні нагадував справжній, дата викривала обман. Адвокатка пояснювала все простими словами, доки Олеся не перестала бачити перед собою незрозумілу стоску аркушів і не розгледіла в ній чітку лінію доказів.
Олеся знову спитала про доньку. Будинок був важливий, пасіка боліла в серці, але все це відступало перед Софією. Людмила Савчук пояснила, що справа про опіку піде окремо. Якщо Інна домоглася її, оголосивши матір померлою, підстава зникне відразу після офіційного підтвердження особи Олесі й обману. Потім права матері відновлять, а фахівці допоможуть дівчинці пройти зміни без нової травми. Це займе час, однак справа цілком розв’язна: Олеся жива, спорідненість можна підтвердити, а документи буде зібрано.
Почалася копітка робота. Олеся під наглядом багато разів писала своє ім’я, підпис і запропоновані експертом фрази. З архівної справи підняли дарчу, а разом із нею виявили й довіреність, про яку припускала адвокатка. Обидва документи направили на дослідження. Максим зареєстрував матеріали перевірки, а Савчук підготувала вимоги про повернення власності й перегляд опіки.
Інна й Руслан теж зрозуміли, наскільки небезпечні знайдені папери. Тепер їм лишалося або чекати висновку, або спробувати зруйнувати довіру до Олесі раніше, ніж експерти скажуть своє слово. Селом поповзли нові чутки: жінку, що повернулася, називали душевнохворою, непередбачуваною й небезпечною для власної дитини. Віра-листоноша старанно розносила найяскравіші вигадки від хати до хати. Але справжнім попередженням стала не чутка, а камінь, який однієї ночі розбив вікно Марфи Остапівни…
