Максим відповів чесно: з дитиною квапитися найнебезпечніше. Якщо Інна отримала законну на вигляд опіку, представивши племінницю сиротою, спершу доведеться довести, що мати жива, а папери оформлені обманом. Лише після цього соціальна служба й суд зможуть скасувати рішення та відновити права Олесі. Спроба вдертися в дім і забрати дівчинку тільки ускладнить справу.
Він нагадав, що шестирічна Софія майже не знає справжньої матері. Для неї Інна — звичний дорослий, а Олеся поки що незнайомка, яка раптом називає себе мамою. Гучна сцена чи боротьба налякають дитину й дадуть іншій стороні підставу оголосити Олесю небезпечною. Доведеться витримати очікування, яким би жорстоким воно не здавалося. Марфа Остапівна стиснула плече дівчини й повторила: повертати доньку треба за законом і дбайливо, а не одним відчайдушним ривком.
Увечері до хати під’їхала блискуча дорога машина. Серед засніжених будинків вона виглядала чужою. Інна не постукала, а загрюкала в двері кулаком. Перед Марфою Остапівною стояла доглянута жінка в дорогій шубі, із застиглим від злості обличчям. У її рисах майже не лишилося нічого спільного з Олесею, ніби спорідненість стерлася разом із тими рішеннями, які кожна ухвалювала в житті.
Інна зажадала видати жінку, яка привласнила ім’я покійної сестри. Стара не дозволила переступити поріг і зауважила, що навіть у гніві в чужому домі спершу слід привітатися. Згадка про матір привела гостю в лють. Вона пригрозила поліцією й відповідальністю за переховування шахрайки.
Марфа Остапівна спокійно повідомила, що Максим уже бачив Олесю, вивчив її папери й прийняв заяву. Якщо Інна справді хоче втручання поліції, ніхто не перешкоджатиме. Тоді розбиратимуться не тільки з нібито самозванкою, а й із тими, хто відправив молоду жінку в чужу країну, відібрав у неї дитину, переписав дім і оголосив живу людину мертвою.
На мить в очах Інни з’явився страх, але вона швидко сховала його за презирством. Вона заявила, що словам старої сільської цілительки ніхто не повірить, а випадкові довідки втікачки нічого не доводять. У селі Інну знають як жінку, що взяла на виховання сироту й гідно провела сестру в останню путь. Потім її голос став тихішим. Вона порадила Олесі піти, поки та ціла, нагадавши, що дороги тут глухі, а зимові заметілі часом не лишають від подорожнього й сліду.
Погроза прозвучала надто виразно. Марфа Остапівна відповіла вже без колишньої насмішки. Олеся тепер перебуває під її захистом, і вдруге забрати дівчину ніхто не зможе. Ще одна така фраза стане відома Максиму. Стара звеліла Інні їхати й не наближатися до її дому. Та спалахнула, кинула, що всі ще пошкодують, і рвонула з місця.
За спиною Марфи Остапівни стояла біла від жаху Олеся. Вона чула кожне слово й знала, що Руслан має справи з різними людьми. Сестра, опинившись у пастці, може перейти від погроз до вчинків. Стара не стала заспокоювати її брехнею: загнана людина й справді небезпечна. Отже, треба швидше закріпити правду документами. Уже вранці дід Панас поїхав до найближчого міста шукати досвідченого юриста…
До ранку вони підсилили засув і перевірили вікна. Олеся звинувачувала себе в тому, що принесла загрозу в дім рятівниці. Марфа Остапівна різко обірвала ці слова: небезпеку принесла не вона, а ті, хто звик змушувати жертву відповідати за чужу жорстокість. Якщо стара впустила її під свій дах, то зробила це свідомо й від рішення не відступиться. Розмова не усунула страху, зате повернула Олесі відчуття, що їй більше не треба самій вгадувати наступний крок супротивника…
