Скло розлетілося по світлиці, до кімнати вдерлося морозне повітря. Олеся схопилася з постелі, знову охоплена колишнім жахом, а Марфа Остапівна запалила лампу й насамперед перевірила, чи ніхто не поранився об уламки. Потім заткнула проріз щільною тканиною. Вона сказала, що каміння кидають не переможці, а ті, кому нічим відповісти на докази. Жучку випустили надвір, а вранці дід Панас пообіцяв вставити нове скло.
При Олесі стара трималася незворушно, але тієї ночі не лягла. Сіла біля вікна, поклавши поруч стару сокиру, і прислухалася до кожного шереху. Вона раділа, бачачи, як урятована дівчина міцнішає й перестає здригатися від власного голосу. Водночас Марфа Остапівна розуміла: люди, яким загрожує викриття, можуть зважитися на більше, ніж зіпсоване скло. Лишалося сподіватися, що закон устигне раніше за їхній відчай.
Олеся теж не спала, хоч і вдавала, ніби заспокоїлася. Розбите вікно нагадало, як легко чужа воля знову вривається в її життя. Але тепер між нею й темрявою стояла не замкнені двері господаря, а стара, яка добровільно стала на захист. Олеся дивилася на її пряму спину біля вікна й відчувала водночас вдячність і сором за власний страх. Марфа Остапівна, не обертаючись, звеліла перестати мовчки мучити себе й берегти сили на той день, коли вони знадобляться.
Руслан тим часом спробував інший спосіб. Він приїхав до Максима й завів розмову про те, що сімейна сварка не варта серйозного розслідування. Пропонував дати родичкам домовитися, натякав на винагороду за загублені папери й затягнуту перевірку. Максим виставив його за двері, а розмову відразу вніс до службового рапорту. Після цього тиск посилився: невідомі телефонували адвокатці, селом розпускали нові безглузді вигадки, біля хати кілька разів помічали чужу машину.
Та дужче за зовнішні погрози Олесю мучило очікування. Вона вже була неподалік від Софії й не мала права навіть показатися їй. Кожен ранок починався думкою про доньку й нею ж закінчувався. Олеся розпитувала діда Панаса, в якому будинку живе Інна, куди водять дівчинку, який вона має вигляд. Марфа Остапівна уривала ці розмови, побоюючись, що знання адреси штовхне дівчину на необдуманий крок.
Одного ранку страх старої справдився. Вона прокинулася й не знайшла Олесю ні у світлиці, ні в сінях, ні надворі. На столі лежала коротка записка: дівчина просила не сердитися, обіцяла лише здалеку глянути на Софію і повернутися. Інна жила в найближчому місті. Дістатися туди можна було попутною машиною, але наздогнати Олесю Марфі Остапівні не було на чому.
Стара провела день біля вікна. То сердито лаяла втікачку вголос, то плавила віск і шепотіла слова оберега. Вона уявляла, як Інна помітить сестру, як Руслан перехопить її на пустій дорозі, як поліція повірить першому звинуваченню в спробі викрадення дитини. Час рухався болісно повільно. За коротким зимовим днем почали густішати сутінки, а Олеся не поверталася…
