Відтоді Зоряна жила за одним правилом: не вір, не бійся, не проси. Вона вже не пам’ятала, де вперше зустріла ці слова, та й не прагнула уточнювати джерело. Фраза увійшла в неї, як сталевий прут, і тримала все подальше життя.
Мокру, тремтячу Зоряну тоді підібрав на трасі випадковий водій. Він неправильно зрозумів і її становище, і її красу. У молодості вона була небезпечно вродлива: на таких жінок чоловіки дивляться надто сміливо й надто нерозумно. Водій вирішив, що може дозволити собі зайве. Пояснювати йому правду було не можна. Її врятував тупий предмет, що опинився під рукою. Удар швидко охолодив його наміри, а їй довелося забрати машину й залишити невдалого рятівника непритомним у придорожньому сіні.
Він виявився художником із чіпкою пам’яттю. До поліції не пішов, але згодом знайшов її сам, хоча надійні люди вже допомогли Зоряні з документами й притулком. Їй треба було зберегти таємницю, а він запропонував дивну угоду. Вона стала його музою, потім коханкою, потім жінкою, яка живе з ним під одним дахом, але так і не стала дружиною. У них народився син. Чоловік пробачив їй удар майже одразу, щойно переконав себе, що поруч із ним оселилася не просто жінка, а джерело натхнення.
Художник був безпечний і болісно залежний від чужої оцінки. Якщо комусь подобався його пейзаж, він ходив окрилений. Якщо портрет залишався непоміченим, а натюрморт зустрічали байдуже, він гасив розчарування міцними напоями. Великим майстром він не став, хоча окремі вдалі роботи траплялися. Зоряна прожила з ним двадцять років, дотримуючись негласної угоди: він не питає про її минуле, вона не втручається в його слабкості. Дві самотності ділили дім, кухню й тишу, але справжньої близькості між ними так і не виникло.
Після його смерті з’ясувалося, що деякі заощадження все ж були. Не те щоб він ховав їх від Зоряни; радше сам не надавав значення паперам, які лежали в дальніх шухлядах. Вона вклала ці кошти в справу. Цього разу їй був потрібен не чоловік, у якого можна сховатися, а союзник зі світу порядку, зв’язків і знань. Так поруч з’явився генерал у відставці — вдівець, який багато років працював у системі слідства й знав темний бік міста майже напам’ять.
Він любив Зоряну по-своєму і, на її подив, не став копатися в минулому. Вона сказала, що хоче відкрити фірму, яка допомагає людям у складних ситуаціях. Він повірив. Службових таємниць, поки справи були живими, не розкривав, але історії давно закриті, передані до суду чи архіву, охоче переказував вечорами. Збирався писати спогади, перебираючи випадки, де хитрі злочинці уникали покарання через брак доказів або залізне алібі. Для нього це були сюжети. Для Зоряни — підручник…
