Тієї ночі Марія зірвалася на Іванові. Він приніс суп, поставив каструлю на плиту, а вона раптом закричала:
— Навіщо ви дали йому хрестик? Навіщо сказали, що він поверне його додому? Мені тепер дитині пояснювати, чому тато не дзвонить!
Іван зняв шапку, яку забув у передпокої.
— Я не думав, що він захистить від смерті.
— А від чого?
Старий подивився на двері дитячої.
— Від самотності.
Марії стало соромно, але вибачитися вона не змогла. Пізно вночі вона відкрила чат Олександра і написала: «Я злюся на тебе. Бо ти обіцяв повернутися. Бо я не знаю, кого захищати — тебе живого чи пам’ять про тебе». Вона не відправила повідомлення. Сиділа біля вікна, поки пальці не заніміли, і дивилася на його останню фразу: «Люблю. Тримайся за наших».
Уранці Іван не вийшов годувати кота…
