Ганна не дала Марії відповісти. Забрала телефон, зробила скриншоти, переслала юристові й попросила Івана згадати розмову у дворі. Старий говорив повільно: Кравець усміхався надто широко, Олександр двічі хитав головою, один раз сказав голосно: «Ні. Я не буду підписувати чуже». Потім Кравець ступив ближче, а Олександр відповів: «Спробуєш — я сам розповім».
Наступного дня Марія пішла до пункту, де приймали звернення сімей військових. У коридорі пахло мокрими куртками й фарбою. Жінки сиділи з папками, старі — з пакетами документів, хлопець на милицях дивився в підлогу. Працівниця за столом вислухала Марію й сказала:
— Поки триває внутрішня перевірка, виплати можуть затримуватися. Я зареєструю заяву і долучу матеріали.
— Мого чоловіка називають зрадником. Дитина боїться вийти у двір.
Жінка підвела очі.
— Я розумію. Але процедура не скасовується через біль.
На сходах Марію наздогнала жінка в темній хустці.
— Ви дружина Коваленка? Мій Сергій був поруч із вашим. Його евакуювали. Він мало говорить, але сказав: «Саша не тікав».
Увечері Ганна допомогла зв’язатися із Сергієм. На екрані з’явився блідий чоловік із перебинтованою головою. Він говорив, запинаючись:
— Саша… після першого удару виштовхнув мене до виходу. Сказав: «Іди, у тебе діти». Потім я не пам’ятаю. Але він Кравця за руку схопив. Той щось ховав біля ящика. Саша сказав: «Після зміни підеш зі мною». А потім був другий удар.
За тиждень прийшов офіційний конверт. У документі було сказано: Олександр Коваленко значиться зниклим безвісти за нез’ясованих обставин, за фактом втрати майна проводиться перевірка. Останній рядок обпік найсильніше: «Є свідчення про самовільне залишення місця несення служби».
Марія перечитала папір тричі. Літери не змінювалися, тільки ставали дедалі чорнішими. Аня стояла поруч з олівцем у руці й питала, чи можна намалювати татові листівку з котом. Марія хотіла сказати «можна», але замість цього притисла аркуш до грудей, ніби якщо дитина побачить печатку, то зрозуміє більше, ніж повинна.
— Мамо, тато поганий? — раптом спитала Аня.
Марія опустилася перед нею навколішки.
— Ні.
— А чому тітка в магазині так дивилася?
Марія провела долонею по дитячій косі. Відповіді, яка не ранила б, не існувало.
— Бо дорослі інколи плутають чутки з правдою.
Аня подумала й простягнула їй олівець.
— Тоді напиши їм, що вони переплутали.
Ганна приїхала ввечері, зла й зібрана.
— Запросимо копії через адвоката. Швидко не буде. Кравець зник зі зв’язку, Дмитро відповідає ухильно. Схоже, хтось дуже хоче, щоб Саша залишився зручним винуватцем…
