Біля дверей квартири Лариса відразу відчула порожнечу. Так і було. Романа не виявилося ні в кімнаті, ні на кухні, ні в спальні. На столі, притиснутий сільничкою у вигляді курки, лежав аркуш із блокнота:
«Ларисо. Поїхав до сестри в інше селище. Повернуся завтра. Не дзвони. Роман».
Вона прочитала записку двічі. Потім склала вчетверо й прибрала до кишені халата. За всі роки Роман жодного разу не їхав так — без розмови, без пояснень, без звичного буркотливого переліку справ. Навіть до сестри вони збиралися після довгих обговорень: що взяти, коли виїхати, хто погодує кота. А тут — «не дзвони». Два слова. Тихі, як усе в нього, але удар від них пік довго…
