Але я тут же відмахнувся від цього відчуття. Подумаєш, старий лікар злякався й погрозив пальцем. Що він мені зробить? Напише скаргу в обласне управління? Так там теж свої люди сидять.
Увечері того ж дня мене запросили на нараду в закриту сауну при відомчій базі відпочинку. Сауна була розкішна. Дерев’яне оздоблення, басейн із блакитною водою.
На столі дорога горілка, балики, червона ікра, фрукти, яких у магазинах тоді й не бачили. Троє господарів життя сиділи в м’яких шкіряних кріслах, загорнуті в білі простирадла. Розпарені, задоволені, з пивом у руках.
Прокурор Ткаченко-старший — кремезний чоловік із важким підборіддям і вологими очима. Начальник депо Гнатенко — сухорлявий, вічно метушливий. І авторинковий ділок Савченко — пузатий дядько з товстим золотим ланцюгом на волохатій шиї.
Я зайшов, роздягнувся, сів за стіл. Наливати мені не стали, одразу перейшли до справи. «Ну що, Павле?» — Ткаченко відпив мінералки, дивлячись на мене поверх склянки.
— Прибрав сміття з кабінету? — спитав Ткаченко.
— Прибрав, Валерію Васильовичу, — відрапортував я. — Заяву вилучено, зареєстрована вона не була й лежить у мене. Ваших синів теж попередили, щоб більше не підбирали дівчат на дорозі. Нехай розважаються в клубах, там хоча б менше випадкових свідків.
Гнатенко зареготав, відкушуючи шматок риби.
— Та годі тобі, Пашо, не нуди. Молодь гуляє, кров грає. Знайшли через що галас здіймати. У мого Дмитра плани на диплом із відзнакою, а тут якийсь лікар зі своїми амбіціями.
— Лікар заспокоївся? Він розуміє, з ким зв’язався? — спитав Савченко, важко дихаючи після парилки.
— Розуміє. Куди йому подітися? — відповів я, наливаючи чарку горілки. — Інтелігенти полохливі. Поплаче на кухні й заспокоїться. Донька жива, далі вчитиметься. Чого йому ще треба?
Ткаченко кивнув, узяв зі столу товстий шкіряний портфель і дістав важкий конверт, стягнутий банківською стрічкою.
Усередині лежала пачка великих купюр. Прокурор підсунув конверт полірованим столом до мене.
— Це тобі за оперативність, майоре, — сказав прокурор із панською усмішкою. — Купиш дружині чоботи, а собі нормальну машину. Досить їздити на цьому відрі з болтами. Але справу закрий наглухо. За місяць про те, що сталося, не мають пам’ятати ні лікар, ні його донька.
Я взяв конверт і сунув під пахву. У той момент гроші пахли для мене не хабарем, а виживанням…
